Жан-Франсуа Марміон - Чому люди тупі? Психологія дурості

♦ Глупство — це переконання, яке вважає себе знанням?

Іноді так. Я не можу сказати, що всі люди, які брали участь у церковних соборах, щоб установити «істини», були ідіотами: вони мали інтелект своєї доби і міркування своєї доби. І все ж вони дійшли до виразів на зразок «триєдність», а це таки доволі близько до дурості… Ключову фразу мого «Словника глупоти» сказав монсеньйор Келен, паризький архієпископ, на початку XIX століття, після поразки Наполеона. Він оголосив колишнім емігрантам, що повернулися з Бурбонами й зібралися в соборі Паризької Богоматері, що «Ісус Христос був не тільки сином Божим, але й з прекрасної сім’ї по материнській лінії». Глупіше не придумаєш! Флобер казав, що «глупота полягає в бажанні вивести мораль». Сказати щось остаточне, що не зрушиться ніколи. Ми живемо в постійному русі знань, ідей, почуттів, нашого сприйняття світу й себе самих, наших відчуттів… отож прагнути закріпити речі раз і назавжди, «це отак», хоч про що йдеться, — це глупство. Безперечно. Бо все постійно змінюється.

♦ То сумнів може слугувати ліками проти глупства чи проти дурості?

Він просто необхідний. Наука весь час сумнівається: коли я працюю з науковцями, а це трапляється доволі часто, вони кажуть, що наукова істина живе з десяток років. А от віра, вона не сумнівається ніколи. Це власне її головна ознака: сумнів апостола Хоми — великий гріх! «Ти пристав до групи, що вірить у цю істину. Якщо ти маєш нещастя сумніватися в ній, тебе виженуть». А можуть і вбити.

♦ Це формула «Credo quia absurdum» — «Вірую, бо абсурдно»?

Це інше. Релігійні істини, наприклад, триєдність Трійці (треба прийняти, що Бог «один» і «троє»), — це таємниця, це абсурдність. Жоден людський розум не міг вигадати такого: тому що це правда, і якщо це абсурдно для нас, то це чудо. Але забуваємо, що саме ми вирішили, що це правда… Сьогодні важко в це повірити, але я знав у своєму поколінні переконаних комуністів з близьким станом духу. Цитати з Карла Маркса, Енгельса чи Леніна означали для них проголошену істину. Виключення з комуністичного гуртка через сумнів у 1950-х роках було серйозним ударом. Дехто дуже страждав через це, хтось помер на самоті чи наклав на себе руки. Я знав таких… Це було так само, як виключення з гностичної чи єретичної секти, яких ми мали сотні впродовж історії.

♦ Дурість міняла обличчя в різних століттях і культурах чи вона завжди однакова?

Є спільний стовбур, але треба обережно говорити про дурість чи глупство, бо ми завжди розуміємо глупство чи дурість інших… Однак кожен з нас здатний будь-якої миті сказати дурницю чи глупство, ви, я і всі решта. Я б сказав, що це загальнодоступно! Це не те, що хтось має, а хтось — ні: в одних це помітніше, ніж в інших. Ми всі вміємо бути глупими. Та одні дають волю своєму характерові, темпераменту, обставинам, які спонукають їх до величезних дурниць, тоді як інші більше стримуються. Мені, звісно ж, траплялось казати дурниці (може, навіть сьогодні в розмові з вами!), та найбільше глупство — це вважати себе розумним. Думати, що маєш чітке, ясне й упорядковане уявлення про світ і про людей. «Я бачу ситуацію цілком ясно»: це справжня дурість. З іншого боку, розум, який весь час у русі, в сумнівах, який нічого не знає напевно, не розуміє, — це інша крайність, майже така сама дурна, як перша. Хоч і не зовсім…

♦ Отже, визнати власну дурість означатиме зупинити її, ба й позбутися зовсім?

Можна сподіватися, хоч це означало забагато хотіти! Треба визнавати свою дурість, принаймні це найменше, що можна зробити. Той, хто упирається, показує себе ще більшим дурнем, ніж через сказану дурницю. Віддалення, критичне мислення, критичний погляд на себе, все, що ми сподіваємось зберегти якнайдовше, постачає внутрішній спокій, який дозволяє краще оцінювати речі.

Наприклад, телебачення зараз на мілині й показує самі дебати, включно з обговоренням подій цього ж таки дня. Я завжди вважав, що це вельми зухвало, вельми ризиковано! 1 травня 2018 року в маніфестаціях брали участь люди в каптурах. І що ж, того ж дня експерти вже пояснювали, хто це. Я не зміг: дехто казав, що це були групи лівих радикалів, інші — праворадикалів, ще одні заявляли, що це не ліві й не праві, а професійні анархісти, хулігани. Ось і розберіться в цьому! Нелегко дозволити собі потрібне віддалення, особливо якщо ви політик і змушені одразу щось вирішувати. Натискати на кнопку чи ні?

Завжди є аргументи за і проти. Великі політики — це ті, хто бачить речі здалека й вибирає правильний момент, як генерал де Ґолль, коли він вимовив термін «самовизначення» про Алжир, що означало «незалежність» за великим рахунком. Це слово крутилось у нього на язиці вже кілька місяців, і він сказав його не зненацька й не абиде: то був результат довгих роздумів і рішення, про яке він знав наперед, хоча, ймовірно, не в масштабах того, яку реакцію воно викличе в прихильників і супротивників французького Алжиру, як тоді казали.