Жан-Франсуа Марміон - Чому люди тупі? Психологія дурості

Тому зупиняти його доводиться тим, хто потерпає від козлів.

Бо, на жаль, учинки козла можуть залишати невитравні сліди на психіці деяких не таких, як він, козлів, а надто, якщо їм не вдасться відкоригувати стосунки, що завдають їм шкоди. Та якщо їм удасться — і це хороша новина, — козел може різко припинити поводитися як такий, якщо більше не отримуватиме переваг, себто коли внаслідок його поведінки страждатиме те, що раніше від неї вигравало: його популярність, влада чи відчуття всесильності.

Візьмімо кілька прикладів з підліткового світу, тому що конче важливо зупиняти козлів якнайраніше.

Грубий козел

Популярний через страх, який він наводить на однолітків, і ненаситний у гонитві за цією п’янкою владою, козел у школі, колежі чи ліцеї не вагаючись обирає собі цапа-відбувайла, заляканого його жорстокістю і високою позицією, що її він підкреслює за всіх обставин. У цій запаморочливій спіралі дедалі більшої жорстокості козел може насміхатися зі своєї жертви [141] До речі, особлива схильність до цього іменника спонукає відміняти його в різних варіаціях: «як він легко стає жертвою»; «припини робити з себе жертву» і до найхитромовнішого: «глибока віктимізація». (це слово він особливо полюбляє, бо воно дуже точно підкреслює ієрархічні відносини, які він бажає встановити з висміюваним співбесідником), потім ображати, потім штовхати, потім усе разом, а зрештою може, чому ні, підштовхнути її до суїциду. І це завжди перед публікою (реальною чи віртуальною), щоб напевно домогтися цієї сумнозвісної популярності, базованої на страху.

Його козлізм зростатиме, підживлюючись найменшими негативними наслідками, які він помітить у свого нещасливого співбесідника. Так само як і почуття сили, яке він черпатиме в однолітків, плутаючи страх із захопленням або вважаючи їх невіддільними.

Мохамедові вісім років, він учиться в третьому класі й обожнює футбол. У своєму класі він має ватагу приятелів, але дуже часто йому допікає п’ятикласник Еґар (козел), дуже кремезний, який полюбляє ставити підніжки під час футбольного матчу всім третьокласникам, а особливо Мохамедові, найтендітнішому (як він сам каже) з усіх третьокласників, а може, й другокласників.

В Еґара відпрацьована техніка: у дворі школи, де проходять матчі, він підкрадається ззаду так, що Мохамед його не чує, бере того під пахви, і внаслідок доволі складної гри ніг хлопець нагло падає на землю. Мохамед каже, що стає жертвою таких підступів приблизно тричі за перерву, відповідно десять разів на день, і вже не може терпіти, але не уявляє, як зупинити Еґара. І відмовлятися від футболу, який пристрасно любить, він не хоче.

Коли його запитали, що він робить або каже, коли опиняється на землі, він відповів, що не робить і не каже нічого. Підводиться і грає далі, наче нічого не було. Знаючи, що його муки повторяться через кілька хвилин чи годин. Мохамед пояснює, що нічого не казав учителю через страх, що Еґар йому зробить іще гірше. І батькам не розповідав з тієї ж причини: бо якщо розповість, думав він, вони одразу ж поінформують учителя. Він сподівався тільки на те, що Еґар не залишиться на другий рік у п’ятому класі (він зрадів, дізнавшись, що відтак це заборонено) і перейде до колежу, а коли Мохамед доросте, щоб учитися в колежі, його кат знайде собі інше заняття чи іншу жертву.

Але, попри улюблений футбол, Мохамедові надто важко переживати перерви, і він запитує, чи не маємо ми якоїсь стратегії, щоб утримати нападника. Ми радимо йому змінити поведінку в такий спосіб: попередивши заздалегідь товаришів по класу, у той момент, коли Еґар зробить йому підніжку, залишитися на кілька секунд на землі й гучно заспівати в ритмі репу: «Сміливець Еґар на третьокласника напав!» Потім, ляскаючи в долоні, запросити товаришів підхопити цей убивчий приспів.

Так він і зробив. Еґар почервонів перед десятками дітей, які скандували примовку про нього, і в цей день не грав у футбол. І більше не нападав на Мохамеда.

Расистка

Тато семирічної Хікіми вражений. Незабаром карнавал, і він заговорив з дочкою про костюм ганської принцеси, в який вона могла б убратися на свято. Її тітка, кравчиня, почала вже шити для неї вбрання, і за словами батька, воно дивовижне. «Це було б чудово — побачити її в цьому вбранні. Ми хочемо, щоб наші діти пишалися тим, що вони з Гани», — каже мені цей батько.

Але десять днів тому дівчинка заявила, що не хоче цього костюма, краще вона вдягнеться піраткою, але не ганською принцесою. Що він їй не подобається. Що він негарний. Батько наполягав, спочатку м’яко, домагаючись причини, може, вона хоче щось змінити в убранні, щоб воно їй сподобалось. Але Хікіма мовчить про те, що змусило її змінити думку, і плаче, коли батьки наполягають з розпитуваннями.