Жан-Франсуа Марміон - Чому люди тупі? Психологія дурості

Гіркий факт: обороняючись, ви потрапите в пастку. Спробуйте напоумити дурня чи змінити його, і ви пропали! Бо якщо ви вважаєте своїм обов’язком його поліпшити, тоді ви також уважаєте, що знаєте, як він мусить думати й поводитись… звісно ж, як ви. Ну от, ви вже дурень. На додачу ще й наївний, бо думаєте, що здатні стати з ним на прю. Ба гірше, що більше ви намагатиметесь змінити дурня, то сильнішим його робитимете: він буде вельми задоволений відчувати себе жертвою, яка непокоїть, а отже, має рацію. Ви даруєте йому освячення, легалізуєте як героя-нонконформіста, якого жаліють і яким захоплюються. Боєць опору… Сила цього прокляття лякає: намагаючись поліпшити дурня, ви не тільки зазнаєте невдачі — ви його підсилюєте й наслідуєте. Був лише один бовдур, аж ось маємо двох. Боротися з дурістю — тільки зміцнювати її. На місці кожної відрубаної голови в дракона виростають дві.

Йолопи Апокаліпсиса

Отож дурість не слабшатиме. Вона прогресує. То чи справді ми переживаємо сьогодні її золотий вік? Чи справді сьогодні вона більша, ніж учора, і менша, ніж буде завтра? Найкращі уми завжди так міркували про свій час, відколи до нас доходять писемні свідчення. І свого часу вони, можливо, мали рацію. Або ж, як усі, просто поробилися старими дурнями… І все ж новизна сучасної епохи в тому, що сьогодні досить одного дурня й однієї червоної кнопки, щоб викорінити дурість і цей світ разом із нею. Одного лише дурня, обраного баранами, вельми гордими правом вибирати собі м’ясника.

Інша визначна риса нашого часу в тому, що, навіть коли дурість і не в апогеї, вона все ж ніколи досі не була такою явною, такою розкутою, стадною й агресивною. Є через що впасти у відчай і нарікати на заблуканих одноплемінників, але можна вимушено взятися до філософії, бо дедалі важче заперечувати марнославство всіх і нарцисизм кожного, так само як позірність зовнішнього й нікчемність категоричних суджень. Нехай би другий Еразм подарував нам нову «Похвалу глупоті» (але не більше 140 знаків за раз, заради Бога, щоб не заболіла голова)! Нехай би новий Лукрецій зобразив нам глибоке полегшення, а може, й радість, що їх можна відчути, залишаючись на березі, коли коловорот поглинає Човен дурнів, які занехаяли свій корабель, а потому кличуть на допомогу, щоб не втопитися… Та справжнє задоволення для гурмана — це насолоджуватися битвою дурнів між собою, коли ті приндяться на своїх его: бо якщо великі розуми зустрічаються, то дурні зіштовхуються. У намаганнях залишатися глядачем, а не учасником надто сміливо вірити, що дурість вплине на нас менше, ніж на крикливих, буркотливих, тихих і буйних сучасників, але якщо вдасться — який тріумф! Краще б він був скромний, до речі: вам не пробачать перебування над бійкою. Спробуйте втекти зі стада, і воно саме відведе вас на бійню. Вийте з вовками, бекайте з баранами, не надто вирізняйтеся, бо зроблять крайнім. Не варто й додавати, що коли ви справді вважаєте себе інтелігентнішим і взірцевішим за середній рівень, роковий діагноз на підході: ви, ймовірно, носій дурості в інкубаційному періоді і не відчуваєте хвороби…

З огляду на масштаби лиха й неосяжність завдання, претензії на вивчення дурості в цій книжці були б іще однією дурістю на додачу. Без сумніву, треба бути доволі самовпевненим, зворушливо наївним або легковажним, щоб братися за таку тему. Мені це добре відомо, та дурню ж море по коліна. Якщо пощастить, вийде просто смішно. А сміх не вбиває. Натомість дурість — так! І вона нас переживе. Що там, вона всіх нас поховає. Сподіваймося, що в могилі вона дасть нам спокій…

Останнє зауваження: усі міркування про дурнів чинні також і для дуреп. Нехай заспокояться! На жаль, стать не робить різниці… Отож я оголошую, о дýрні всіх порід і дурепи всіх мастей, несусвітні бовдури й довбні на різний смак, правдиві дурники, нещасні кретинки, брудні недоумки, великі дуринди, бідолашні дурисвітки, уперті низьколобі, дзбани й макітри, нетямки й тупаки, просторіки й навіжені, ідіоти й телепні, капустяні голови й безмозкі, без царя в голові й без третьої клепки, дурки й глупаки, бевзі, невігласи, благуваті, простáчки, йолопи, боввани, тюті з полив’яним носом, кепи, штурпаки, безголові, закінчені тупі самовдоволені кретини, пустопорожні рагулі й смердючі мудили, недоноски, мандрьохи, прожектери, легковіри, харпаки й талалайки, ось ваш зірковий час: ця книжка цілком присвячена вам. Але ви в ній себе не впізнаєте…

Щиро ваш дурень,

Jean-François Marmion