Жан-Франсуа Марміон - Чому люди тупі? Психологія дурості

♦ Скільки мудів поміж дорослих? Один з десятьох? Один з двох?

Усе залежить від культури, субкультури, від середовища. Їхня частка значно більша в США, ніж у Канаді; в Італії чи Бразилії більша, ніж у Японії; і майже скрізь більша, ніж у Японії, до речі. І, звісно ж, повсякчас змінюється: як на мене, сьогодні в Сполучених Штатах їх значно більше, ніж раніше, і вони значно помітніші в ЗМІ. Один з двох — це мені видається забагато для будь-якої країни, бо кожне суспільство виживає завдяки цивілізованій поведінці й співпраці його членів, а муді в цьому не дуже.

♦ Як усе ж пояснити їхню живучість? Може, еволюція створила їм переваги?

Імовірно, щось у поведінці приматів і в поведінці чоловічого домінування, з усіма цими владними іграми, щоб дістатися вершини, відіграло роль в увіковіченні мудів, що вважають себе вищими за інших. Але я не думаю, що ці фактори відіграли вирішальну роль в розвитку цивілізації та інституцій, структура яких дозволяє стримувати мудів.

У культурі, де панує індивідуалізм, як у США, вони створюють більше проблем.

♦ Що з ними робити? Чи можна їх змінити?

Я думаю, що вони можуть змінюватися, проте краще в це не втручатися. Трапляється, що мудя тримають в компанії, бо він приносить гроші, наприклад, або академічний престиж. Роберт Саттон мав рацію зі своїм гаслом «жодного мудя» [24] Сроки Професор менеджменту Роберт Саттон опублікував у журналі Harvard Business Revie есе «Правило “жодного мудя”» (Vuibert, 2007), в якому обстоює ідею очищення професійного середовища від мудів, особливо агресивних. , але досягти цього не завжди можливо. Тому треба шукати способи їх знешкодити, єдиним фронтом, тому що муді досягають свого, налаштовуючи людей одне проти одного. Це значно простіше в маленьких групах, ніж у політичному контексті. Але суспільство здатне зробити багато, щоб зменшити кількість мудів, хоч це й важко, бо в них дуже добре виходить ставати нам поперек дороги!

♦ А муді в сім’ї?

Це водночас дуже банальна і дуже делікатна ситуація. Часто ми намагаємось ізолювати мудя. Трапляється, що жінка не може чи не хоче розлучитися з мудем, але докладає зусиль, щоб максимально уникати його, зменшити контакти з ним. Нерідко цим і обмежується вибір засобів для збереження нашого психічного здоров’я…

♦ Чи можна сказати, що муді почуваються щасливішими, ніж пересічна людина?

Хороше запитання! Платон і Аристотель розвинули об’єктивне бачення щастя: діяти справедливо. А цього мудь не робить! До того ж його стосунки з людьми нікудишні. Утім, визнає він це чи ні — часто ні — мудь може бути щасливішим за пересічну людину через суб’єктивніше бачення щастя, власне, задоволення, що сприймається як щастя. Мудь задоволений собою, коли він отримує те, що хоче: увагу, славу, гроші, владу, престиж — усе, на що він, на його думку, має право. Але часто йому вдається зберегти своє відчуття вищості тільки ціною величезного напруження. Хоч який мастак у цій грі, а він у ній справжній геній, мудь змушений завжди бути найхитрішим і тримати фронт проти всіх, без винятків, навіть у буденних контактах. У собак чи горил альфа-самець часто вмирає молодим унаслідок стресу через необхідність постійно стежити за суперниками. Навіть якщо мудь суб’єктивно вважає своє життя щасливим, хочеться сказати йому: «Чуєш, приятелю, коли б ти був хоч трохи поступливішим, то жив би спокійніше!»

♦ А чи не приховуємо ми таємну заздрість до мудів?

Не думаю. До того, хто викликає в нас відразу, можна відчувати безсилля, прикрість, обурення. Як можна таким бути? Суперництва немає в цій гамі почуттів. Але коли муді досягають успіху, ми можемо відчувати ревнощі: «То треба бути мудем, щоб досягти слави? Я б теж так міг! Але йому першому прийшла ця думка, він устиг раніше». Якщо сам почуваєшся трохи мудем, можна оцінити його техніку по-знавецькому. Але це те саме, що й коли перестріваєш мудя на дорозі, — переважає, зрештою, зневага.

♦ А ми можемо відчувати до мудя вдячність хоча б за те, що він показує нам, що ми варті більше за нього?

Навіть якщо ми навчимося давати собі з ними раду, я не думаю, що можна відчувати вдячність до мудів, хіба що вони зрештою визнають нашу цінність як людських істот. Можна радіти з того, що краще їх розумієш і краще управляєшся з ними, це те, що я відчував, коли закінчив свою книжку. Проте я не відчуваю до них вдячності, бо вони роблять погані речі з поганих причин, зовсім не зважаючи на мене. Вони завдають забагато прикрощів і проблем. Наприкінці дня я часом думаю, що сьогодні правильно відповів їм чи дав відсіч, та це було не з власної волі: я волів би з ними не перетинатися!