Эрик Берн - Ігри, у які грають люди

Наразі схема, наведена нижче, є однією з найбільш корисних схем теоретичного аналізу ігор. Без сумніву, вона покращуватиметься разом із розширенням знань. Спочатку треба визначити, що певна послідовність маневрів відповідає критеріям гри. Тоді збирається велика кількість зразків гри. Визначаються суттєві особливості колекції. Деякі аспекти позначаються як важливі. Потім вони класифікуються за рубриками, які призначені нести сенс та інструкції у поточному стані знань. Аналіз проводиться під кутом зору того, хто розпочав гру, у нашому випадку це місіс Вайт.

Теза. Це загальний опис гри, в тому числі безпосередньої послідовності подій (соціальний рівень) та інформації про психологічний фон цих подій, еволюцію та значущість (психологічний рівень). У випадку подружнього типу гри «Якби не ти» нам допоможуть уже знайомі деталі (див. с. 74–75). Для стислості ця гра відтепер називатиметься ЯНТ.

Антитеза. Припущення, що певна послідовність – це гра, є попереднім, поки воно не буде екзистенціально підтвердженим. Ця перевірка здійснюється шляхом відмови у грі або зменшенням винагороди. Той, хто розпочав гру, робитиме більш інтенсивні зусилля, щоб продовжити її. Зазнавши жорсткої відмови у грі або після успішного зменшення винагороди, він буде впадати у стан, який називається «відчай», який дещо нагадує депресію, але істотно від неї відрізняється. Він є більш гострим і містить елементи розчарування й розгубленості. Це може виявлятися, наприклад, у формі плачу. В успішній терапевтичній ситуації він може бути заміненим сміхом, натякаючи на реалізацію Дорослого: «А ось і знову я!» Таким чином, відчай стосується Дорослого, тоді як депресія – це Дитина, яка має виконавчу владу. Оптимізм, ентузіазм або живий інтерес до свого оточення є протилежністю депресії; сміх є протилежністю відчаю, а звідси – позитивним результатом терапевтичного аналізу ігор. Антитеза до ЯНТ – вседозволеність. Поки чоловік забороняє, гра може продовжуватись. Якщо замість того, щоб сказати «Навіть не смій», він каже «Давай!», розкриваються основні фобії і дружина вже не може звинувачувати чоловіка, як у випадку місіс Вайт.

Для чіткого розуміння гри треба знати антитезу, а її ефективність продемонструвати на практиці.

Мета. Це просто твердження про загальну мету гри. Іноді існують альтернативи. Метою ЯНТ може бути або запевнення («Це не те, чого я боюся, це те, що він мені не дозволяє»), або виправдання («Справа не в тому, що я не намагаюсь, справа в тому, що він не дає мені дозволу»). Заспокійливу функцію легше виявити, і вона краще відповідає потребам безпеки дружини; тож ЯНТ краще розглядати з метою запевнення.

Ролі. Як зазначалося раніше, Я-стани – це не ролі, а явища. Тому Я-стани та ролі варто виокремити у формальному описі. Ігри можуть мати двох, трьох і більше учасників, залежно від кількості ролей кожен гравець відповідає власній ролі, але так є не завжди.

ЯНТ – це гра з двома учасниками, вона включає обмежену дружину та владного чоловіка. Дружина може виконувати свою роль або як розумний Дорослий («Краще робити так, як він каже»), або як дратівлива Дитина. Владний чоловік може зберегти Я-стан Дорослого («Краще роби, як я кажу») або активувати Батька («Роби, як я кажу»).

Динаміка. Під час визначення психодинамічних рушійних сил у кожному випадку гри виникають альтернативи. Як правило, можна виокремити одну психодинамічну концепцію, яка влучно й за значенням уособлює ситуацію. Таким чином ЯНТ найкраще описується як похідне від фобічних джерел.

Приклади. Походження гри з дитинства або її інфантильні прототипи – гарний матеріал для вивчення, тому треба шукати щось споріднене під час формального опису ігор. Діти грають у ЯНТ так часто, як і дорослі, але дорослі замінюють батька / матір на владного чоловіка.

Поведінкова парадигма. Нижче наведено транзакційний аналіз типової ситуації із соціальним та психологічним рівнем викриття прихованої взаємодії. У найбільш драматичній формі ЯНТ на соціальному рівні є грою Батька-Дитини.

Містер Вайт: «Ти залишаєшся вдома та займаєшся хатньою роботою».

Місіс Вайт: «Якби не ти, я б могла розважатись».

На психологічному рівні (прихований шлюбний контракт) це стосунки Дитини-Дитини, вони мають інший вигляд.

Містер Вайт: «Ти завжди повинна бути тут, коли я приходжу додому. Я не хочу бути покинутим».

Місіс Вайт: «Я буду тут, якщо ти допоможеш мені уникати фобічних ситуацій».