Пол Клейнман - Психологія 101 - Факти, теорія, статистика, тести й таке інше

Стенлі Мілґрем народився 13 серпня 1933 року у єврейській родині в Нью-Йорку. Його батько був угорським пекарем. Після смерті чоловіка, 1953 року, мати-румунка взяла управління пекарнею на себе. Мілґрем завжди відмінно вчився. У старших класах школи Джеймса Монро він брав активну участь у шкільних виставах.

Театральний досвід справив істотний вплив на майбутнього науковця: Мілґрем використав його для розробки відомих реалістичних експериментів.

1953 року Мілґрем закінчив Коледж Квінс (Нью-Йорк, США) як бакалавр політології та подав документи до Гарвардського університету, де згодом, 1960 року, здобув ступінь доктора соціальної психології. Спершу його не прийняли до університету, з огляду на відсутність психологічної освіти, проте 1954 року він таки вступив до Гарварду.

Професійна діяльність Мілґрема була зосереджена на соціальних аспектах. Із 1959 до 1960 року він навчався під егідою психолога Соломона Аша, який уславився незвичайними експериментами, присвяченими соціальному конформізму. 1961 року Мілґрем організував свій знаменитий експеримент «Підлеглість авторитету», який досі лишається одним із найбільш скандальних і водночас впливових психологічних досліджень у світі.

Восени 1960 року Мілґрем працював доцентом Єльського університету, а від 1963 до 1966 року – доцентом на факультеті соціальних відносин Гарвардського університету. Із 1967 року Мілґрем читав лекції в Гарварді.

Щоправда, штатної посади не посів: імовірно, через свій суперечливий експеримент. Того ж року він став штатним професором післядипломного центру Міського університету Нью-Йорка.

20 грудня 1984 року п’ятдесятиоднорічний Стенлі Мілґрем помер у Нью-Йорку від серцевого нападу.

Стенлі Мілґрем уславився як автор знаменитого, проте надзвичайно суперечливого експерименту щодо підлеглості. Мілґрем цікавився впливом авторитету або влади на підлеглість і був переконаний, що люди практично завжди підкоряються наказам через прагнення видаватися старанними або через страх, навіть коли для цього доводиться «переступати через себе» або діяти всупереч власним бажанням.

Мілґрем організував експеримент, присвячений підлеглості, 1961 року – невдовзі після резонансного суду над воєнним злочинцем, нацистом Адольфом Айхманом. Підсудного, серед іншого, звинувачували в тому, що він особисто віддавав накази про страту мільйонів євреїв. Захист Айхмана був заснований на твердженні, що він лише виконував розпорядження.

Мілґрем проводив експеримент в Єльському університеті. Сорок чоловіків були запрошені до участі через оголошення в газеті. Учасникам повідомили, що дослідження нібито спрямоване на пам’ять і вивчення матеріалу. Їм сказали, що одна людина виконуватиме роль викладача, а решта – студентів, а також що ролі призначатимуться навмання. Кожний учасник витягав папірець – нібито навмання. Насправді ж на всіх папірцях було написано «викладач». Тим часом нечисленних «студентів» Мілґрем мав за спільників.

Таким чином, усі учасники, які ні про що не здогадувалися, отримали ролі викладачів і вірили, що навмання.

1. Учасники-«викладачі» працювали в парі зі «студентами» (спільниками Мілґрема). «Викладач» спостерігав, як лаборанти прив’язували «студента» ременями до стільця й під’єднували до нього електроди.

Проведення експерименту Мілґрема

2. Тоді «викладача» відводили до іншого кабінету, із якого він міг спілкуватися зі «студентом», проте бачити одне одного вони не могли. «Викладач» сідав перед «шоковим генератором», початкова напруга на якому становила 30 вольт і, з приростом у 15 вольт, зрештою досягала 450. На перекладках були позначки: «Помірна напруга» (75—120 вольт), «Сильна напруга» (135–180 вольт) і «Обережно: сильний електричний удар» (375–420 вольт). На двох перекладках із найсильнішою напругою була також позначка «XXX». «Шоковий генератор» насправді не завдавав електричних ударів – під час натискання на перемикачі просто лунав характерний звук.

3. «Викладачеві» сказали, що він вивчатиме зі «студентом» словосполучення і, коли «студент» помилятиметься, мусить покарати його електрошоком. Із кожною наступною помилкою «викладач» мав збільшувати напругу щоразу на 15 вольт. Щоб «викладач» не сумнівався в реальності експерименту, йому завдавали пробний удар струмом із напругою 15 вольт. Це був єдиний реальний електричний удар під час дослідження.