Пол Клейнман - Психологія 101 - Факти, теорія, статистика, тести й таке інше

Альфред Адлер народився 7 лютого 1870 року у Відні (Австрія) у родині єврейського торговця пшеницею. Маленький Альфред хворів на рахіт, тому навчився ходити тільки у віці чотирьох років. У п’ять років він мало не помер від пневмонії. Дитячі хвороби спонукали його зацікавитися медициною та обрати професію лікаря.

Здобувши освіту, він працював офтальмологом, а згодом став терапевтом. Адлер приймав пацієнтів у бідному районі Відня. Навпроти його кабінету були розташовані парк атракціонів і цирк. Тож вийшло так, що більшість клієнтів були циркачами. Довідавшись про незвичайні силу і слабкості артистів, Адлер розробив теорію про неповноцінності органів, згідно з якою людина з фізичною вадою відчуває слабкість або меншовартість і намагається компенсувати недолік. Теорія суттєво вплинула на подальшу роботу Адлера в галузі психології.

Із часом Адлер занедбав офтальмологію, зосередившись на психології. 1907 року його запросили до участі в семінарах під егідою Зіґмунда Фройда. Зустрічі заклали підвалини для Віденського психоаналітичного товариства. Фройд призначив Адлера президентом і одним із видавців періодики цієї організації. Попри посаду президента, Адлер відверто критикував кілька теорій Фройда, з якими не погоджувався. Зрештою, відбулися дебати між прихильниками Фройда і прихильниками Адлера.

У результаті Альфред Адлер і ще дев’ятеро членів Віденського психоаналітичного товариства вийшли з його складу і 1911 року утворили Товариство вільного психоаналізу. За рік новостворену організацію було перейменовано на Товариство індивідуальної психології.

Адлер відіграв важливу роль у розвитку фройдівського психоаналізу, проте першим відокремився від його наукової школи і створив власний напрям – індивідаульну психологію. Найбільш поширеною ідеєю цього напряму була концепція про комплекс меншовартості, відповідно до якої формування особистості та поведінки засноване на спробах боротьби з притаманним людині почуттям меншовартості.

На початку Першої світової війни Адлер працював лікарем на російському фронті, а згодом – у дитячому госпіталі. Під час Другої світової війни нацисти закрили клініки Адлера через його єврейське походження, попри те що він прийняв християнство. Адлер емігрував до Сполучених Штатів, де посів посаду професора в Лонґ-Айлендському медичному коледжі. 28 травня 1937 року Адлер помер від раптового серцевого нападу під час лекційного туру. Він лишив по собі вагому наукову спадщину, що визначала дискусії психологів у наступні півстоліття.

Тоді як Зіґмунд Фройд вірив в універсальні біологічні чинники, що зумовлюють поведінку людей, Альфред Адлер уважав, що люди поводяться на основі індивідуального досвіду, а також довколишніх і суспільних факторів. За Адлером, особистість визначається протистоянням емоційних, професійних і суспільних чинників.

Таким чином, Альфред Адлер вірив, що кожна особа – унікальна, а отже, жодну з наведених вище теорій не можна застосовувати до всіх людей у цілому. Саме тому Адлер назвав свою теорію «індивідуальною психологією». Концепція Адлера є дуже комплексною, бо охоплює багато розділів психології, однак головний принцип індивідуальної психології насправді елементарний: боротьба за успіх і першість.

Адлер був переконаний, що рушійною силою вчинків людини є особиста вигода (першість, за його термінологією), а також соціальний статус (успіх). З огляду на те, що всі люди народжуються з маленькими, вразливими і неповноцінними тілами, у них розвивається комплекс меншовартості та бажання подолати це почуття. За теорією Адлера, люди, які прагнуть першості, не надто турбуються про інших і зосереджені лише на особистій вигоді, а отже, вони психологічно нездорові. Люди, які прагнуть успіху, роблять це для всього людства, не втрачаючи себе, а отже, вони психологічно здорові.

Згідно з Альфредом Адлером, індивідуальні риси особистості походять від таких зовнішніх факторів.

1. Компенсація. Люди, які в чомусь відстають, утрачають певну цінність на тлі інших і прагнуть вирватися вперед. Ті, кому це вдається, стають успішними на індивідуальному та суспільному рівнях.

2. Пасивність.Люди змиряються зі своїми недоліками і звикають до них. Таке трапляється з більшістю людей.