Пол Клейнман - Психологія 101 - Факти, теорія, статистика, тести й таке інше

А як щодо Анни Фройд? Вона, власне, визначила конкретні захисні механізми, якими послуговується Еґо для зменшення напруження. Ось перелік цих механізмів.

• Заперечення– відмова визнавати або усвідомлювати, що певна подія відбувається або відбулася.

• Виміщення – перенесення власних почуттів або емоцій на щось або когось, що видається менш загрозливим.

• Інтелектуалізація– оцінка ситуації холодним, об’єктивним поглядом, що дозволяє уникнути концентрації на стресовій або емоційній складовій.

• Проекція– присвоєння власних неприємних почуттів іншій людині та відповідне переконання, що ця людина відчуває щось замість вас.

• Раціоналізація– пошук правдоподібних, однак фальшивих виправдань людиною, яка уникає справжніх причин виникнення певного почуття або поведінки.

• Формування реакцій– протилежна поведінка для приховання справжніх почуттів.

• Регресія– повернення до дитячої поведінки (Анна Фройд стверджувала, що людина практикуватиме певні моделі поведінки на основі тієї стадії психосексуального розвитку, на якій зациклилася: наприклад, людина, яка застрягла в оральній стадії, може почати переїдати, курити або вживати нецензурну лексику).

• Витіснення– відсунення думок, що викликають відчуття незручності, до підсвідомості.

• Сублімація– приведення неприйнятної поведінки до більш прийнятної форми (наприклад, охоплена гнівом людина боксує для емоційного полегшення; на думку Зіґмунда Фройда, сублімація – ознака зрілості).

Для ефективного лікування дітей Анна Фройд планувала брати за основу батькову роботу: визначити етапи становлення і процес зростання та розвитку дітей. Таким чином, у разі прогалини або відставання на певному етапі (скажімо, у сфері гігієни), психотерапевт може пов’язати наслідки, що призвели пацієнта до цього, з певною травмою та розібратися в ній за допомогою терапії. Однак невдовзі Анна усвідомила наявність суттєвих відмінностей між дітьми і дорослими, яких приймав її батько. Її підхід мав постійно змінюватися. Тоді як пацієнти Зіґмунда Фройда були незалежними особистостями, Анна Фройд працювала з дітьми, у житті яких здебільшого були присутні батьки. Анна дійшла висновку щодо важливої ролі батьків. Істотною складовою дитячої психотерапії є активна роль батьків у процесі лікування. Наприклад, батькам зазвичай повідомляють про перебіг терапевтичних сеансів, щоб вони могли застосовувати відповідні підходи в повсякденному житті. Анна Фройд також визначила ефективність гри в лікуванні. Діти могли використовувати гру для адаптації своєї реальності або подолання проблем. Завдяки грі вони вільно висловлювали свої думки під час сеансів. Гра може допомогти лікареві розібратися в травмі дитини й визначити необхідне лікування, проте не надто розкриває те, що сховане на несвідомому рівні дитини. На відміну від дорослих, діти не навчилися відсовувати в глибини пам’яті або приховувати події та емоції. Коли дитина щось каже, вона саме це і має на увазі!

Розпочавши кар’єру в тіні батька, Анна Фройд довела значення власних досліджень для розвитку світової психології. Розширення батькової теорії про захисні механізми, а найголовніше, запровадження дитячого психоаналізу лишаються вагомими та впливовими внесками Анни Фройд у цю науку. Більшість із наших загальних уявлень про дитячу психологію засновані на роботі цієї дослідниці.

Ловренс Кольберґ народився 25 жовтня 1927 року в заможній родині в Бронксвіллі (Нью-Йорк, США). На початку Другої світової війни Кольберґ записався матросом на торговельне судно. Це рішення справило значний вплив на його життя і, зрештою, на розвиток психології.

Він служив на вантажному кораблі й допомагав перевозити єврейських біженців через британську блокаду в Палестині. Саме тоді Кольберґ зацікавився моральною свідомістю; багато років по тому він повернувся туди (нині територія Ізраїлю) для дослідження моральної свідомості дітей, які росли в кібуцах (сільськогосподарські громади в Ізраїлі, засновані на принципах колективізму). По завершенні війни він доходив освіти в Чиказькому університеті, де вивчав психологію. Кольберґ набрав стільки балів на вступних іспитах, що не мусив слухати більшість обов’язкових курсів і здобув ступінь бакалавра психології вже за рік. 1958 року він став доктором, а з 1967 року – професором педагогіки та соціальної психології в Гарвардському університеті. Славу і статус йому принесла теорія про стадії морального розвитку. 1971 року Кольберґ працював у Белізі (Центральна Америка), де підхопив паразитичну інфекцію. У результаті хвороби протягом наступних шістнадцяти років він потерпав від депресії та постійного виснажливого болю. 19 січня 1987 року Кольберґ відпросився на один день із клініки, де проходив лікування. Того дня він утопився в Бостонській бухті. Ловренсові Кольберґу було п’ятдесят дев’ять років.