Георгий Касьянов - Розрита могила. Голод 1932—1933 років у політиці, пам’яті та історії (1980-ті – 2000-ні)

Голод 1932—1933 років був відсутній (як об’єкт систематичного дослідження) в західній академічній літературі впродовж майже п’ятдесяти років 17 17 Не можна сказати, що проблему ігнорували зовсім. Згадки про голод 1932— 1933 років з’являлися в наукових публікаціях вже невдовзі після Другої світової війни. Див.: Jasny N . The Socialized Agriculture of the USSR. – Stanford, 1949; Manning C . Twentieth Century Ukraine. – New York, 1951. . У 1930-ті роки з’явилося декілька невеликих статей у спеціальних журналах Німеччини та Великої Британії, де містилися згадки про нього. Окремі публікації в спеціалізованих журналах 18 18 Чи не перші наукові розвідки, присвячені безпосередньо голоду 1932—1933 років, з’явилися в 1960-ті роки в жанрі «радянології». Див.: Dalrymple Dana G. The Soviet Famine of 1932—1934 // Soviet Studies. —1964. – Vol. 15.– no. 3. – P. 250—284; The Soviet Famine of 1932—1934, Further References // Soviet Studies. – 1964. – Vol. 16.– no. 4. – P. 471—474. не викликали зацікавлення фахівців і не провокували ширших дискусій.

Поява «ревізіоністської течії» в дослідженнях Радянського Союзу на Заході, спрямованої на «очищення» наукових досліджень від ідеологічних нашарувань «холодної війни», могла б посприяти появі інтересу до голоду 1932—1933 років. Проте академічний ревізіонізм у дослідженні радянської історії парадоксальним чином негативно позначився на цій можливості: «ревізіоністи» сприймали зусилля української діаспори (яка була для них тотально «націоналістичною») щодо просування теми голоду на політичному та науковому рівнях як складову ідеологічної риторики «холодної війни» 19 19 Зазначимо, що певною мірою ці закиди «ревізіоністів» були небезпідставними, хоча б тому, що активізація політичного лобіювання питання про голод 1932— 1933 років збіглася з серйозним загостренням стосунків між США та Радянським Союзом у першій половині 1980-х. . Дискусія, розпочата ними, хоча і вивела тему із забуття, мала переважно ідеологічний характер, «ревізіоністи», які прагнули нового трактування радянської історії, позбавленого ідеологічних надмірів «тоталітарної» школи, упадали в інші крайнощі, вбачаючи в темі 1932—1933 років переважно ідеологічний інтерес і виходячи у своїй критиці передусім з цих позицій.

Уся ця сукупність політичних, культурних, інституційних чинників спричинилася до того, що тема голоду 1932—1933 років якщо і виникала в публічному дискурсі поза межами СРСР, то переважно зусиллями української діаспори і в її колі. Впродовж трьох післявоєнних десятиліть ці зусилля, зазвичай пов’язані з річницями трагедії (1953, 1963, 1973), обмежувалися переважно локальними комеморативними акціями та публікаціями досліджень, головним чином аматорських 20 20 Мабуть, найбільш відомою публікацією стала книга «Чорні діяння Кремля» (том 2), яка стала чи не єдиною до середини 1980-х років збіркою свідчень і документів про голод 1932—1933 років. Див.: The Black Deeds of the Kremlin: a White Book / Ed. by S. Pidhainy, P. Hryshko, P. Pavlovych. – Vol. II: The Great Famine in Ukraine in 1932— 1933. Огляд зусиль української діаспори подано у вельми інформативній статті канадського дослідника українського походження Ф. Сисина: Sysyn F . The Ukrainian Famine of 1932—3: The Role of the Ukrainian Diaspora in Research and Public Discussion // Studies in Comparative Genocide / Ed. by Levon Chorbajian, Geroge Shirinian. – McMillan, 1999. – P. 182—215. Див. також статтю В. Марочка в розділі ІІ книги: Голод 1932— 1933 років в Україні. – К., 2003. – С. 139—148. .

Відповідно, тема голоду 1932—1933 років сприймалася як політиками, так і академічним світом Заходу (якщо взагалі її помічали) або як ідеологічні витівки антирадянських емігрантів з «сумнівним минулим», або як внутрішня справа частини маловідомої і маловпливової емігрантської спільноти 21 21 Для політично і культурно активної частини української еміграції голод 1932— 1933 років був політично актуальним питанням вже з часів самого голоду: і коли йшлося про намагання організувати допомогу голодуючим, і коли йшлося про вшанування їх пам’яті. .

На початок 1980-х років ситуація якісно змінилася, принаймні з погляду фінансових, інституційних та інтелектуальних ресурсів української діаспори. Покоління DP 22 22 Displaced persons – загальна назва еміграції зі Східної Європи та Балтії часів Другої світової війни. , попри стандартні еміграційні чвари, спираючись на досвід своїх попередників і на власні організаційні можливості, спромоглося на те, щоб вибудувати інституційну мережу громадських організацій, які в умовах «західних демократій» мали можливість здійснювати політичний тиск і лобіювання. Покоління їхніх дітей, представники якого вже були культурно і соціально рівноправними членами суспільств, що стали їхньою батьківщиною, водночас зберегли високий рівень культурно-національної ідентичності та бажання перейматися справами батьківщини історичної. З цього покоління походить близько півтора десятка науковців-суспільствознавців, які отримали якісну освіту в західних університетах, переважно американських, і стали частиною академічного істеблішменту.