Георгий Касьянов - Розрита могила. Голод 1932—1933 років у політиці, пам’яті та історії (1980-ті – 2000-ні)

Питання ролі історії та історика в історичному та історіографічному процесі, які порушено тут, оцінки та аналіз конкретних праць і висловлювань стосуються текстів, а не їхніх авторів.

Чверть століття мого власного дослідницького досвіду переконали мене в необхідності дистанціювати текст від його автора і розглядати цей текст в ширшому суспільному і культурному контексті як вияв і трансляцію цих контекстів, а не лише як вияв особистої позиції автора, яка так само залежить від згаданих контекстів і водночас впливає на них.

Я хочу висловити подяку усім, хто долучився до цього дослідження у різний спосіб – від обговорення тексту книги та дискусій щодо окремих проблем до допомоги у пошуках необхідних матеріалів: Євгенові Бистрицькому та Олексієві Толочкові (Україна), Мирославові Юркевичеві (Канада), Франкові Сисину (Канада), Костянтинові Гломозді (Україна), Олексієві Міллерові (Росія), Вільфрідові Їльґе (Німеччина), Карлові Беркгофу (Нідерланди), Романові Процикові (США).

Спеціальна подяка студентам Харківського національного університету ім. В. Каразіна: П. Єремєєву, І. Винокурову, М. Каменник, С. Петрову, В. Свириденко – за першу справді професійну, хоча і неопубліковану рецензію першого видання цієї книги.

Окремо хочу подякувати Валерію Смолієві (Україна) за моральну підтримку в роботі над темою та Станіславові Кульчицькому за його незмінну готовність витрачати час на розмови з людиною, яка критично ставиться до його поглядів на голод 1932—1933 років.

І нарешті – окрема, особлива і спеціальна подяка Якову Яковенку, який на добровільних засадах долучився до опрацювання другого видання цього тексту і є одним з небагатьох, хто наважився його прочитати від першої до достанньої сторінки. Можливо, це було його покаранням за ідею перевидати цей твір.

Усі ці люди різною мірою вплинули на мою працю і, безумовно, сприяли її покращенню.

Недоліки, недоречності і можливі хибні висновки, які залишаються в ній, є відповідальністю автора.

У цій книзі я намагався утримуватися від остаточних висновків, директивних тверджень і дидактичних узагальнень.

У будь-якому разі я не наполягаю на своєму праві на «прикінцеву істину» і цілком свідомий того, що історик не вільний від культурних, соціальних, політичних та інших впливів, він не здатний поглянути на історію «оком Бога» – власне ця книга також і про це.

У цьому розділі розглядається історія замовчування голоду 1932—1933 років і обставини появи теми на поверхні суспільно-політичного життя і в науковому просторі у 1980-ті роки, розглядаються причини нехтування цією темою в західній радянології та історіографії, аналізуються суспільно-політичні обставини та інтелектуальний контекст виникнення теми голоду 1932—1933 років в культурному, науковому і політичному просторі 1980-х, роль української діаспори у формуванні стереотипних уявлень про голод 1932—1933 років та їхньої трансляції в наукову риторику. Спеціальну увагу приділено суспільно-політичному та культурному контексту, в якому відбуваються громадські та наукові дискусії про голод 1932—1933 років впродовж останніх 20 років.

Аналізуються обставини виникнення канонічної версії уявлень про голод 1932—1933 років, її трансформації в Голодомор – специфічну форму культурної реальності, яка охоплює певний набір риторичних формул, стереотипів, історичних репрезентацій та суспільно-політичних практик, що за набором базових атрибутів нагадують різновид громадянської релігії. Йтиметься про виникнення і функціонування Голодомору в ідеологічній і політичній сферах життя українського суспільства, розглянуто позицію різних політичних сил стосовно Голодомору , роль держави у перетворенні його на легітимну частину історичної пам’яті суспільства, роль окремих державних інститутів і політичних діячів у запровадженні нових форм нав’язування суспільству ідеологічних стандартів в рамках «політики історії». Окрему увагу приділено спробам криміналізувати «заперечення» Голодомору . Розглянуто історію інтернаціоналізації Голодомору , спроб перетворити його на політично важливий маркер, подібний до Голокосту.

У Радянському Союзі сам факт масового голоду 1932—1933 в Українській СРР, в РСФРР та Казахстані вперто замовчувався вже під час самої трагедії. Відомості про масштабне вимирання селян внаслідок експропріації зерна, худоби, продуктів і особистого майна вийшли за межі країни лише через дипломатичні канали або ж через приватні контакти та завдяки зусиллям окремих журналістів чи українських емігрантських організацій 9 9 Мабуть, вперше систематизовану історію замовчування та навмисного ігнорування голоду 1932—1933 років і зусиль, спрямованих на поширення інформації про нього, було викладено в доповіді Комісії з українського голоду Конгресові США, опублікованій у 1988 р.: Report to Congress Commission in the Ukrainian Famine. – Washington, 1988. Український переклад доповіді з’явився через двадцять років після американської публікації: Великий голод в Україні 1932—1933 років: У 4-х т. – К., 2008. Усі наступні публікації, пов’язані із замовчуванням чи табуюванням теми, можна вважати розширеним варіантом згаданої доповіді. Зокрема, ці сюжети присутні в багатьох працях С. В. Кульчицького. . Зауважимо, що голод таки згадувався в радянській пресі початку 1930-х років – передусім в контексті пошуків «шкідників у сільському господарстві». Звичайно, йшлося не про комах, а про людей…