Георгий Касьянов - Розрита могила. Голод 1932—1933 років у політиці, пам’яті та історії (1980-ті – 2000-ні)

Вибір теми зумовлений унікальністю ситуації: попри колосальні масштаби і наслідки лиха, воно, на відміну від інших подібних гуманітарних катастроф ХХ століття, впродовж майже півстоліття залишалося «білою плямою» на карті української і світової історії, було об’єктом навмисного замовчування та ідеологічного табу – і раптом, впродовж менше ніж десятиліття сталo предметом гострих політичних і наукових дискусій, міжнародних суперечок, об’єктом уваги мільйонів людей, які не мали до нього жодного безпосереднього відношення.

Історія забуття і повернення в суспільну свідомість голоду 1932— 1933 років в образі Голодомору є показовим, в чомусь досить типовим, в чомусь унікальним прикладом для науковців, які цікавляться проблемами взаємодії «колективної пам’яті» та історії, історіографії та ідеології, історії та політики.

Обговорюючи історичну подію – голод 1932—1933 років в УСРР, я вживатиму таку термінологію:

1) Голодомор (саме так, курсивом) – це відповідник усталеного комплексу стереотипних уявлень, комеморативних практик, офіційної версії події. Це не сама подія, а її реконструйований (чи сконструйований?) образ, її репрезентації, уявна реальність, симулякр. В такому варіанті Голодомор – це різновид «культурної» чи «соціальної» пам’яті, яка заслоняє індивідуальну та «комунікативну» пам’ять, навіть більше, витісняє, заступає їх.

2) Голодомор – усталений термін, зафіксований в законодавстві, історичній політиці та тій частині історіографії, яка обстоює тезу про голод 1932—1933 років як геноцид українців.

3) І нарешті «голод 1932—1933 років» – найбільш нейтральний відповідник самої події.

Головні дослідницькі питання виглядали так: як і чому певна історична подія стає об’єктом політичного інтересу та інструменталізації? Як політичний інтерес визначає образ історичної події та способи її репрезентації? Які основні актори беруть в цьому участь, які їхні інтереси? Як формується канонічний, стереотипний образ цієї події і як він транслюється в суспільство і функціонує там? Яка роль професійної історіографії у цих процесах? Чи можливий вихід за межі домінуючих дискурсивних практик? Яким є механізм взаємодії історичної політики і професійної історіографії?

У нарисі обстоюється теза про те, що канонічний образ голоду 1932— 1933 років в Українській СРР усталився в українському суспільстві впродовж останніх трьох десятиліть як Голодомор (див. вище пункт 1).

Він став офіційною версією події і, з одного боку, є ідеологічним конструктом, створеним впродовж 1980-х – на початку 1990-х років спільними зусиллями громадських діячів, фахових істориків та публіцистів.

З іншого – набором культурних та політичних стереотипів, які було узаконено державою і підтримано значною частиною суспільства через регулятивні акти, комеморативні практики і ритуали.

Цей конструкт у вигляді «історичної пам’яті» 4 4 Історична пам’ять – цілеспрямовано сконструйований відносно стійкий комплекс взаємопов’язаних колективних уявлень про минуле групи, кодифікований і стандартизований у громадських, культурних і політичних дискурсах, стереотипах, міфах, символах, мнемонічних і комеморативних практиках. «Конструкторами» історичної пам’яті є політики, історики, журналісти, митці, громадські діячі. , виконує пояснювальні, виховні, мобілізуючі функції в різних сферах суспільного життя – від науки до освіти, від повсякденної свідомості до політики. В його рамках досить успішно імітуються пізнавальні практики, але насправді його евристичний потенціал є мінімальним, бо дослідницькі зусилля в його рамках зосереджені майже винятково на зміцненні канонічної, «офіційної» версії події.

Ці стереотипні уявлення про голод 1932—1933 років та відповідні репрезентації події було сконструйовано і трансльовано в суспільство спочатку зусиллями громадських і політичних діячів української діаспори Північної Америки, а згодом легітимовано через наукові праці дослідників українського та неукраїнського походження, об’єднаних спільною метою та місією: йшлося про відновлення «історичної справедливості».

Канонічний образ і репрезентацію події було імпортовано в Україну в другій половині 1980-х років і вже тут легітимовано спочатку в публіцистиці часів «перебудови», а потім і через праці українських істориків.

Ці уявлення було поширено в українському суспільстві через офіційні та громадські комеморативні практики та через освітню систему (історія України в школах і вишах), через засоби масової інформації 5 5 Ця теза не суперечить очевидному фактові: присутності голоду 1932—1933 років в «живій пам’яті», чи, за А. Ассман, «комунікативній пам’яті» декількох поколінь українців у вигляді індивідуальних споминів, які фрагментарно передавалися з покоління в покоління. В даному разі йдеться про систематизовані узагальнені «колективні уявлення», сформовані внаслідок культурних, освітніх, ідеологічних практик останніх двох десятиліть. Наявність елементів «проекту», цілеспрямованого конструювання уявлень не заперечують їхньої часткової відповідності «історичній реальності», яка, в свою чергу, є певним різновидом уявлень. Іншими словами, на мій погляд, згадані стереотипні уявлення про голод 1932—1933 років певною мірою є відповідними тому минулому, яким воно було пережите. Ці уявлення не варто вважати чи представляти лише формою репрезентації, хоча відкритим залишається питання про співвідношення репрезентації та реально пережитого минулого, яке відклалося у «колективній пам’яті». Докладніше див. розділ ІІІ «Історія без політики». .