Георгий Касьянов - Розрита могила. Голод 1932—1933 років у політиці, пам’яті та історії (1980-ті – 2000-ні)

Єдина спроба зробити часткову поступку і визнати хоча б сам факт голоду 1932—1933 рр. відноситься до періоду «пізньої відлиги». У 1966 р. П. Шелест, перший секретар ЦК КПУ, під тиском канадських комуністів (по суті, лівої частини української діаспори в Канаді) дав усне розпорядження просто згадати про голод у статті, присвяченій економічному розвитку Української РСР за роки радянської влади, в газеті, що виконувала пропагандистські функції на Заході і яка фактично не мала читацької аудиторії у самій Українській РСР – News from Ukraine . Лише один абзац, присвячений голоду, призвів до того, що стаття загрузла у різних інстанціях (котрі просили письмового дозволу, не беручи на себе відповідальність), її довго не публікували і нарешті вона з’явилася, але без згадки про голод 1932—1933 років.

На Заході тема голоду 1932—1933 років в Радянському Союзі також була вкрай непопулярною. Існують свідчення, що її навмисно замовчували вже під час самого голоду – передусім ті, хто знав про голод і про його жахливі наслідки 13 13 Найбільш кричущий приклад – репортер газети «Нью Йорк Таймс» Волтер Дюранті, який добре знав про голод, але з суто кар’єрних міркувань мовчав про нього. Цікаво, що саме за репортажі з Радянського Союзу (щоправда, періоду, який передував 1932—1933 рр.) він отримав найпрестижнішу серед американських журналістів Пулітцерівську премію. З початку 1980-х майже кожна «кругла» річниця голоду 1932— 1933 років супроводжується акцією української діаспори США – вимогами до Пулітцерівського комітету й власників газети «Нью Йорк Таймс» позбавити В. Дюранті (він помер у 1957 р.) премії. 2003 р. ця акція набула такого розголосу, що Пулітцерівський комітет звернувся за роз’ясненнями до власників газети. Ті, в свою чергу, попросили експерта з радянської історії, тодішнього професора Колумбійського університету Марка фон Гаґена надати консультацію. Дослідник підготував доповідь, в якій, однак, не містилося жодних рекомендацій з приводу премії. Проте, у коментарях та інтерв’ю газетам «Нью-Йорк Сан» та «Нью-Йорк Таймс» М. фон Гаґен висловився за те, щоб «Нью-Йорк Таймс» повернула премію Пулітцерівському комітету. Дискусія між редакцією газети і Пулітцерівським комітетом закінчилася обопільною згодою не позбавляти В. Дюранті премії (навіть символічно), хоча редакція газети публічно вибачилася за викривлення у репортажах її кореспондента. Видавець «Нью-Йорк Таймс» Артур Шульцбергер (молодший) заявив, що газета не є власником премії В. Дюранті, тому вона не може повернути її. Див.: Jacques Steinberg. Times Should Lose Pulitzer From 30’s, Consultant Says // The New York Times. – 2003. – October 23. – P. A17. . Відомі політичні і громадські діячі, інтелектуали відмовлялися визнавати правдою жахливі звістки, що надходили з СРСР. Для одних (Сідней та Беатриса Вебб, Бернард Шоу) це було пов’язано з їхньою радянофілією і переконаннями. Для інших (Едуард Ерріо) це було наслідком обману чи свідомого самообману. Для третіх (найвище керівництво США, наприклад 14 14 У 1933 році відбулося дипломатичне визнання Сполученими Штатами Радянського Союзу. ) це могло бути незручною правдою. Можливо, тема голоду в СРСР була дискредитована в очах західних інтелектуалів і політиків тим, що вона стала об’єктом пропаганди в нацистській пресі в середині 1930-х, та темою «жовтої преси» В. Херста – в останньому випадку журналісти в гонитві за сенсаціями вдавалися до фальсифікацій, викриття яких підважувало довіру до реальних фактів.

Окремі публікації в західній пресі (Ґарет Джонс, Малькольм Маґерідж) та зусилля громадських і політичних організацій української еміграції 15 15 Див.: Ковальчук О., Марусик Т . Голодомор 1932—1933 років в УСРР і українська діаспора Північної Америки. – К., 2010. не вплинули на «громадську думку» Заходу.

Потужний заряд заперечення голоду 1932—1933, створений у 1930-ті спільними зусиллями радянського керівництва, частини лівих інтелектуалів і політиків Заходу, викреслив тему і з академічних досліджень. Канадський історик Ф. Сисин наводить просторий список причин «непопулярності» теми голоду 1932—1933 років в західній історіографії Радянського Союзу і України 16 16 Sysyn F . The Ukrainian Famine of 1932—3: The Role of the Ukrainian Diaspora in Research and Public Discussion. – P. 183—187. : брак документальних джерел внаслідок закритості радянських архівів, низький інтерес західних дослідників до історії України як такої (чи навіть його відсутність) і їхня зосередженість на історії СРСР чи як його часто називали, «Росії», наявність очевидної упередженості щодо «українського націоналізму» (з яким західні інтелектуали зазвичай пов’язували не лише спонтанні спроби української діаспори звернути їхню увагу на трагедію, а й взагалі будь-які натяки на самостійність України), присутність інших сюжетів і масштабних подій, які «затінювали» голод 1932—1933 років (на зразок Другої світової війни та масових репресій), зосередженість західних дослідників на інституційному становленні радянської системи як такої, на питаннях соціальної історії, чи на репресіях проти еліт і нехтування «масами», непопулярність «національних сюжетів» серед західної професури і зрештою – «ліві» та проросійські симпатії значної частини останньої.