Георгий Касьянов - Розрита могила. Голод 1932—1933 років у політиці, пам’яті та історії (1980-ті – 2000-ні)

Упродовж десятиліть публічні і навіть приватні згадки про голод могли трактуватися в СРСР спочатку як контрреволюційна діяльність, згодом як антирадянська агітація і пропаганда 10 10 Цілком вірогідно, що випадки засудження за розмови про голод 1932—1933 років саме з такою кваліфікацією «злочину» були непоодинокими. Проте, ця тема потребує окремого спеціального дослідження: коли йдеться про замовчування голоду 1932—1933 років, дослідники зазвичай обмежуються загальним твердженням про те, що тема була предметом жорстокого табу, однак не наводять конкретних прикладів репресій за порушення змови мовчання довкола подій 1932—1933 рр. , тому, згідно з поширеним серед дослідників і публіцистів поглядом, увесь цей час у радянському суспільстві ця тема була предметом негласного табу – якщо йдеться власне про українське суспільство, публічно зважувалися згадувати про нього лише відверті противники радянської влади, про нього могли писати у «самвидаві» чи у «тамвидаві» 11 11 Можна згадати про книгу Ethnocide of Ukrainians in the U. S. S. R. (The Ukrainian Herald issue 7—8). Smoloskуp Publishers, 1978 («Етноцид українців в СРСР»), що є англійським перекладом матеріалів українського «самвидаву», автором яких, ймовірно, був С. Хмара. Голоду 1932—1933 рр. приділено спеціальну увагу в розділі, присвяченому демографічним втратам етнічних українців у роки радянської влади. У романі А. Кузнєцова «Бабин Яр», написаному в 1960-ті, містилася окрема глава під назвою «Людожери», присвячена голоду 1932—1933 років, однак її не пропустила цензура. Див.: А. Кузнецов . Бабий Яр: Роман-документ. – Посев, 1970. – С. 120— 122. .

На рівні безпосереднього, переважно родинного спілкування розповідалися історії про окремі епізоди (загибель родичів чи знайомих, випадки канібалізму, про способи виживання), однак і після війни, і навіть в добу «відлиги» і пізніше острах перед гіпотетичними санкціями з боку влади унеможливлював або значно обмежував обмін подібною інформацією навіть між знайомими. Як засвідчили проекти збирання усних свідчень, фрагментарне знання про подію зберігалося десятиліттями як на рівні персональної пам’яті, так і на рівні сімейних історій, тобто як «комунікативна пам’ять».

Варто пам’ятати й ту обставину, що травматичний досвід (персональний чи колективний) зазвичай не належить до тих фрагментів пам’яті, до яких воліють звертатися: навпаки, доволі часто такий досвід є предметом добровільного, навмисного забування. Можна припустити, що це повною мірою стосується голоду 1932—1933 років.

Окрім голоду 1932—1933 років, Україні довелося пережити й інші масштабні травми: репресії 1930-х, Другу світову війну та нацистську окупацію, повоєнний голод 1946—1947 років. Нашарування одних трагічних подій на інші не могло не позначитися на здатності виокремлювати одну з них як головну. До того ж періодичні репресивні заходи радянської держави щодо «українського буржуазного націоналізму» та його носіїв, представників національної інтелігенції впродовж 1940—1970-х років, індоктринація суспільної свідомості радянськими міфами та розгалужена жорстка цензурна система нейтралізували можливості актуалізації цієї теми в публічному просторі.

Унаслідок усіх цих обставин голод 1932—1933 рр. «зник» з публічного простору в СРСР. У спеціальних наукових дослідженнях можна було дізнатися лише про якісь «продовольчі труднощі», а заяви і дії окремих західних дослідників чи діаспори офіційно трактувалися як ідеологічна диверсія. Про голод могли згадувати (опосередковано) – у радянських контрпропагандистських роботах, що мали за мету спростування «вигадок буржуазних фальсифікаторів» (прямо вступати у полеміку з цієї теми не рекомендувалося) 12 12 У документі ЦК КПУ «О пропагандистских мероприятиях по противодействию развязанной реакционными центрами украинской эмиграции антисоветской кампании в связи с имевшими место в начале 30-х годов продовольственными трудностями на Украине» міститься пряма вказівка на те, що «нам невыгодно по данному вопросу вступать в открытую полемику с зарубежными националистическими писаками». Цит. за: Мейс. Дж . Діяльність Комісії Конгресу США з вивчення голоду в Україні // Голод 1932—1933 рр. в Україні: причини і наслідки. – К., 2003. – С. 805. .

Тема не з’явилася в інтелектуальному просторі і в роки «відлиги», коли вона цілком мала шанси опинитися на поверхні в контексті «подолання культу особи Сталіна». Безпосередніх свідків катастрофи 1932—1933 рр. тоді було ще достатньо, аби вона за сприятливих умов зафіксувалася, принаймні як явище «історичної пам’яті». Проте власні продовольчі труднощі, пов’язані з експериментами в сільському господарстві кінця 1950-х – початку 1960-х, унеможливили будь-який варіант її публічного обговорення. Та й «відлига» була не лише короткочасною, а й мала певні межі дозволеного. Згадки про голод 1932—1933 років у публічному просторі перебували поза цими межами.