Володимир Дмитренко - Історія грошей

Особливу турботу всі римські імператори проявляли стосовно прославлення засновника имперії і її першого імператора – Октавіана Августа. Монети із зображенням Октавіана Августа заборонено було кидати в грязюку або розплачуватися цими монетами в будинках розпусти. Подібна заборона носила досить прагматичний характер – повага до першого імператора, засновника імперії, мала викликати повагу і до його наступників. Надалі, заборона кидати на підлогу монети із зображенням імператора, вже після падіння Римської імперії була взята за приклад багатьма іншими правителями. Так, у Росії у першій половині XVIII ст. можна було запросто потрапити на каторгу, прилюдно кинувши на підлогу монету із зображенням Петра Першого або імператриці Анни Іоаннівни. Та й у багатьох західноєвропейських країнах ще декілька сторіч тому можна було нажити собі чимало неприємностей, прилюдно упустивши на підлогу монету із зображенням правлячого короля або імператора.

■ Фрагмент браслета, при створенні якого були використані золоті монети-соліди, карбовані у Константинополі. Метрополітен-музей, Нью-Йорк.

Ще з часів Стародавнього Риму монети стали використовувати і як нагороди. Грошові подарунки воїнам були звичайною справою в усіх державах, задовго до того, як у Римі почалось карбування власної монети. Але в Римі імператори стали іноді нагороджувати воїнів монетами, які вставлялися в особливу металеву оправу і носилися на грудях, як медальйон, подібно до сучасних медалей. Та це й були по суті своїй перші медалі. Деякі з таких медальйонів збереглися до наших днів.

Над виготовленням монетних штемпелів завжди працювали найкращі гравери. Це призвело до того, що і у Стародавньому Римі, і у багатьох інших країнах люди стали використовувати монети для виготовлення прикрас. Оскільки це анітрохи не підривало авторитету правителів, а скоріше навпаки, сприяло зростанню їх популярності, цьому не перешкоджали. Поступово у багатьох народів увійшло в звичай носити, як прикраси, підвіски зі срібних або золотих монет. Причому досвідчені майстри намагалися добирати монети в підвісці таким чином, щоб зображення були по можливості симетричні і ставали елементами загального малюнку.

■ Медальйон імператора Констанція Другого, IV ст. н. е. Військовий трофей або дипломатичний дар готському правителю, знайдений на Волині. На аверсі – імператор в діадемі. На реверсі – імператор трима є з а волосся переможеного варвара, судячи з одяг у – сармата.

Римські монети – переважно срібні – і досі знаходять на всій території України, причому у величезній кількості – рахунок іде на десятки тисяч денаріїв. Ці монети – свідки великих воєн, а також їх економічних і політичних наслідків.

Сучасники іменували ці війни «скіфськими», хоча головними супротивниками Риму в ІІІ ст. до н. е. були готи і сармати. Території, на яких знаходять такі монети, були покриті густою сіткою поселень, мешканці яких не раз і не два під проводом своїх войовничих вождів ходили походами в сусідні римські провінції, несучи звідти багату здобич і ведучи тисячі полонених.

■ Прорисовка медальйона П. Корнієнка.

Здобиччю були не тільки полонені і їх домашнє майно, але також, звичайно ж, і монети, найчастіше срібні, – мідь брали рідко, бо коштувала вона в ті роки порівняно недорого, а золотих монет Рим тоді майже не карбував. Та й золоті монети були далеко не у всіх тих римлян, яких грабіжникам вдавалося впіймати. Згодом римляни зуміли, в тому числі і за допомогою зброї, втовкмачити варварам, що торгувати вигідніше, аніж воювати. І тоді срібло потекло на схід від Дунаю вже в якості плати за залізо, вироблені шкіри, худобу, рабів та інші товари, які готи і сармати могли запропонувати своїм сусідам. Не охочі бруднитися торгівлею воїни наймалися на службу у римські легіони. З собою додому воїни приносили також і зароблене на військовій службі срібло. Причому при розрахунках варвари воліли отримувати повноцінні високопробні монети часів імператорів Траяна і Марка Аврелія, а не денарії доби «солдатських імператорів». Це видно по складу скарбів, знайдених на території України.

А потім прийшли гуни, розтрощивши на своєму шляху не тільки готське королівство Германаріха і його нащадків, але й принісши чимало неприємностей римлянам. Останні частіше воліли відкуповуватися від чергових варварів, аніж воювати з ними. Це було обумовлено економічними розрахунками. Витрати на подарунки вождям, які часом сягали кількох тонн золота щорічно, все одно були на порядок меншими за утримання непереможних легіонів під час навіть самої скромної за масштабами війни, вдалий результат якої ніхто не міг гарантувати. Крім того, за золото войовничих кочовиків можна було залучити для вирішення проблем з різного роду повстанцями і сепаратистами на римській території – «обмежені контингенти» гунів, найняті на римську службу, цілком успішно зарекомендували себе, зачищаючи Галію від місцевих повстанців. До того ж, більша частина золота, що сплачувалася варварам, поверталася римлянам як плата за товари, які варвари могли закуповувати виключно в імперії – тканини, ювелірні вироби і, звичайно ж, вино, багато вина.