Андрій Ковальов - Унікальні сторінки географії. Визначні географічні відкриття

Переклад тексту «Бразильського каменя», зроблений Сайрусом Гордоном: «Ми – сини Ханаана з Сідона, міста царя. Торгові справи завели нас на цей далекий берег, в край гір. На 19 році (правління Хірама, нашого могутнього царя) ми принесли в жертву великим богам і богиням юнака. Ми відпливли з Езіон-Гебера в Червоне море і вирушили в подорож на 10 суднах. Два роки всі разом ми пливли по морю навколо землі Хам (Африка), але були розлучені рукою Ваала (штормом) – і вже не стало з нами наших товаришів. І так ми потрапили сюди, 12 чоловіків і три жінки, на… берег, який підкорився мені, адміралу. Нехай сприяють нам великі боги і богині!»

Наведемо кілька прикладів. У 1869 році на березі річки Онондага в штаті Нью-Йорк відкопали величезну кам’яну статую з напівстертим фінікійським написом. Однак незабаром з’ясувалося, що це підробка. Не викликав довіри і інший артефакт – плита з фінікійськими письменами, знайдена в 1874-му в Параїбі на території Бразилії. Пройшов рік і знову сенсація: в тому ж Параїбі виявили нібито справжній фінікійський напис! За його справжність поручився наївний директор Національного музею у Ріо-де-Жанейро – доктор Владислав Нетто. Напис розповідає, що кілька людей врятувалися під час загибелі Карфагена і переправилися через океан. Деякі з них, у тому числі предводитель, загинули, а автори цього послання живі, але їх підстерігає смерть через нестерпну спеку. Звичайно, доктор Нетто ніякого відношення до підробки не мав – просто, мабуть, був романтиком і дуже хотів вірити, що знахідка – оригінал. Але через кілька років інший учений, один із кращих знавців фінікійської писемності, німецький професор Літтман побачив факсиміле цього напису. З’ясувалося, що нічого нового немає під сонцем: це був дещо змінений варіант першої фальшивки з Параїба.

Але на цьому історія «Бразильського каменя» не закінчується. Наступний варіант напису з Параїба став відомим майже через сто років. Копію чергового «незаперечного доказу» виявили в старих паперах американського репортера Вільберформа Імса, на той час вже покійного. Історик з університету Брандейса в США, професор Сайрус Гордон, прочитав послання фінікійців, датував його VI століттям до н. е. і зробив новий переклад.

Висновки Гордона спростував професор з Гарвардського університету Френк М. Крос. Він зауважив, що букви, якими зроблено напис, належать до різних періодів історії Фінікії й не можуть співіснувати в рамках одного тексту, якщо, звичайно, він не підроблений. Аромат таємниці розвіявся.

Близький Схід часто називають колискою найрозвиненіших цивілізацій. І справді – саме тут виникло славнозвісне Шумерське царство, тут народилася давньоєгипетська культура, тут існувала безліч дрібних та великих держав – а отже, ці землі були одними з тих, що людство розвідало ще в сиву давнину.

Повернімось на кілька тисячоліть назад, щоб дізнатися про географічні надбання давніх єгиптян. Більшість їхніх подорожей була пов’язана з Нілом – найдовшою у світі річкою, завдяки якій єгиптяни мали можливість подорожувати на дуже далекі відстані. До своєї «дихаючої річки» Хапі (саме так називали Ніл мешканці Давнього Єгипту) єгиптяни ставилися з надзвичайною повагою. І це не дивно: країну з трьох боків оточували пустелі: Нубійська, Лівійська та Аравійська. Вузенька смуга родючої землі, нанесена водами Нілу, була чи не єдиним місцем, де люди могли вижити. До речі, малюнок на одному з саркофагів, який датується приблизно XVIII століттям до н. е., являє собою одну з перших карт Нілу. Він доводить, що єгиптяни дослідили понад 2000 км цієї річки.

У давнину Єгипет мав назву Та Кемет, що в перекладі означає «Чорна земля». До речі, єгипетські назви відрізнялися надзвичайною образністю. Невідомі автори залишили описання «Великої чорноти» – системи гірко-солоних озер, до яких належать Тімсах, Велике Гірке озеро та Мале Гірке озеро.

Папірусне судно стародавніх єгиптян

Про відкриття земель мешканцями Давнього Єгипту вчені дізналися порівняно недавно, після того як були ретельно вивчені ієрогліфічні пам’ятки на різноманітних будівлях, папірусі та табличках зі слонової кістки. Звичайно ж, ці документи аж ніяк не нагадували підручники географії, тому інформацію доводилося збирати по крихтах. Скажімо, з повідомлення про перемогу над кочовиками вчені дізналися, що у XXIX столітті до н. е. єгиптяни досягли Суецького перешийка.