Андрій Ковальов - Унікальні сторінки географії. Визначні географічні відкриття

Цариця Елісса через кілька років наклала на себе руки. Верґілій розповідає романтичну історію: Дідона зійшла на вогнище через нещасливе кохання до троянця Енея, який кинув її, щоб продовжити свій шлях. А римський історик Юстин, що жив приблизно в III столітті, пише, що цариця загинула через домагання Гіарба. Він вимагав її руки, а в разі відмови погрожував чужинцям війною. Загнана в кут, нещасна Дідона кинулась на меч.

А Карфаген (по-фінікійськи «Карт-Хадашт» – «Нове місто») з часом здобув величезний вплив. У VIII столітті до н. е. Фінікія була захоплена Ассирією, а в 538 році до н. е. перейшла під владу персів. Потім фінікійські колонії Західного Середземномор’я отримали незалежність і об’єднались під егідою Карфагена.

Міфічні часи, коли влада фінікійців обмежувалася межами Бірс, були давно забуті. Карфаген захопив і приєднав до своїх володінь берега Африки, населені дикими племенами. Згодом карфагеняни не тільки зупинили грецьку колонізацію, а й відібрали у греків західну частину Сицилії. Корсика, Сардинія і Мальта також дісталися Карфагену. Пунійці (так римляни називали фінікійців – жителів північно-африканських колоній, хоча, по суті, етнічний склад карфагенян був на той час уже досить строкатим) прибрали до рук Балеарські острови, а в Іспанії підкорили більш ранню фінікійську колонію – Гадір. І все це на очах могутнього Риму!

Карфаген заважав Риму встановити контроль над Середземним морем. У ході Першої (264–241 рр. до н. е.) і Другої (218–201 рр. до н. е.) Пунічних воєн Рим сильно потіснив суперника. І тим не менше, римський політик Катон Старший [2] Марк Порцій Катон Старший (234–149 рр. до н. е.) – давньоримський полководець, державний діяч і письменник. закінчував кожен свій виступ у сенаті словами: «Карфаген повинен бути зруйнований!» Мрія Катона збулася через три роки після його смерті – у 146 році до н. е., коли в ході Третьої Пунічної війни римський полководець Сципіон Еміліан захопив Карфаген. «Вогонь спалював все і перекидався з будинку на будинок, а люди розбирали будівлі не поступово, а, навалюючись усі разом, обрушували їх. Від цього гуркіт ще більш посилювався, і всі разом з камінням вивалювалися на середину вулиць, упереміш і мертві і живі, в більшості люди похилого віку, жінки і діти, які ховались в затишних місцях будинків; одні поранені, інші напівголі, вони моторошно кричали.

Інші ж, що скидалися й падали з такої висоти разом з камінням і палаючими балками, відчували великі страждання, ламаючи кістки і розбиваючись на смерть. Але цим їх муки не кінчалися; збирачі каменів… розчищали дорогу для воїнів, що йшли далі, одні – топірцями і бойовими сокирами, другі – вістрями гаків скидаючи і мертвих, і ще живих в ями, тягнучи їх і перевертаючи залізом, як колоди і каміння.

Люди, наче сміття, заповнювали рови… Коні на скаку розбивали їм обличчя і черепи, не тому, що вершники цього хотіли, але через поспіх. З цієї ж причини так робили і збирачі каменів; труднощі війни, впевненість в близькій перемозі, швидке пересування військ, військові центуріони, що пробігали повз зі своїми загонами, змінюючи один одного, – все це робило всіх божевільними і байдужими до того, що вони бачили», – писав давньоримський історик Аппіан Александрійський. Шість днів йшли бої на вулицях Карфагена. Місто було спалене і зруйноване. Римляни зорали його територію плугом і засіяли сіллю на знак того, що тут ніхто ніколи не повинен селитися.

Минуло трохи більше ста років, і римляни вирішили заснувати на місці Карфагена колонію. Її назвали «Colonia Julia Carthago» («карфагенська колонія Юлія») на честь Юлія Цезаря. Римські інженери зрівняли вершину Бірси і побудували храми та громадські будівлі. Через деякий час місто знову потопало у розкоші, але це був вже зовсім інший Карфаген. Колишній – міфічний і реальний – загинув назавжди.

Звичайно, стародавня історія сповнена загадок. Але досі ми говорили про факти, яким учені здатні дати оцінку: цариця Дідона – персонаж швидше міфічний, ніж реальний, а країна Пунт, найімовірніше, берег сучасного Сомалі. Але трапляються й важчі загадки. Ось одна з них: чи побували жителі Карфагена в Америці? Сліди присутності пунійців у прибережних водах Атлантики дійсно є. У 1749 році на одному з Азорських островів – Корву – було знайдено глечик з карфагенськими монетами 330–320 років до н. е. Але чи просунулися відважні мореплавці далі на захід?

У пресі та науково-популярній літературі раз у раз з’являються розповіді про те, як який-небудь дослідник знайшов незаперечні докази перебування фінікійців у Новому Світі. До цих свідчень – написам та речам – вчені ставляться скептично. І їх упередження цілком зрозуміле: кожен раз повторюється та сама історія – «незаперечні докази» виявляються виготовленими руками шахраїв.