Андрій Ковальов - Унікальні сторінки географії. Визначні географічні відкриття

Подорожі фінікійців не обмежувалися Індійським океаном. Плаваючи Середземним морем, вони обігнули Малу Азію і опинилися в іншому морі – Егейському. Жителі островів із задоволенням купували у заморських гостей залізні вироби і яскраві тканини, але виявилися дуже наївними, чим скористалися фінікійські моряки – вони заманювали нещасних на кораблі, а потім продавали в рабство на невільничих ринках Сходу. Звичайно, незабаром фінікійці в Егейському морі зажили поганої слави, але саме у них греки навчилися мистецтву будувати кораблі й орієнтуватися за зірками.

Фінікійські мореплавці просувалися все далі й далі на захід. Вони дісталися Балеарських островів, а потім до Іспанії – «Країни Мороку», як вони її називали (Іспанія знаходиться на захід від Фінікії, тобто в тій стороні, де заходить сонце).

Обігнувши Іспанію, фінікійці побачили, що вона відділяється від Африки вузькою протокою, по обидва боки якої підносяться гострі скелі. Саме через ці «ворота», вирішили вони, і спускається, завершивши денний шлях, бог променистого сонця Мелькарт. Тому фінікійці назвали скелі Стовпами Мелькарта. Стародавні греки знали їх як Стовпи Геракла.

Фінікійське блюдо

Зараз ці скелі на протилежних берегах Гібралтарської протоки біля виходу в Атлантичний океан називаються Гібралтар і Сеута. А висловлювання «Геркулесові стовпи» («Стовпи Геракла») стало прозивним і означає межа чогось, крайню точку.

На «краю землі» фінікійці заснували близько 1104 року до н. е. колонію Гадір – сучасний Кадіс. З Гадіра фінікійські мореплавці плавали на південь, вздовж західного узбережжя Африки, і на північ, уздовж берегів Іспанії. Їхні кораблі дійшли до «островів», які фінікійці назвали Кассітеридами, або Олов’яними. Тут вони купували олово, необхідне для виплавки бронзи. Вважається, що це були берега півострова Бретань, де в давнину були поклади цього металу.

А ще далі лежали землі, багаті «золотом півночі» – на березі холодного Балтійського моря відважні моряки міняли свої товари на шматки бурштину.

Звичайно, Гадір був не єдиною фінікійською колонією. Близько 1100 року до н. е. в Північній Африці поблизу мису Аполлона і західного рукава річки Баградаса була заснована Утіка. Приблизно тоді ж на карті світу з’явилися Гадрумет і Лептіс, розташовані на східному узбережжі Тунісу, Гіппон на території сучасного Алжиру і Лікc на атлантичному узбережжі сучасного Марокко. Але найвідомішою колонією фінікійців став легендарний Карфаген.

Подорожуючи на захід уздовж узбережжя Африки, вони виявили велику затоку. Піщана мілина в глибині затоки утворила природну гавань. Місце було дуже зручним, тому тут багато разів зупинялися купці з фінікійського міста Тіра. Тут згодом і побудували велике місто, яке стало центром величезної держави, що існувала в VII–II століттях до н. е.

Фінікія і фінікійські колонії

Те, що Карфаген був заснований вихідцями з Тіра – науковий факт. Але кому саме належить ця честь? Античні автори говорять, що чи то в 826-му, чи то в 814 році до н. е. до берега Туніської затоки підійшли кораблі жінки на ім’я Елісса. Також вона відома під ім’ям Дідони. В одному грецькому словнику ім’я Дідона перекладається з фінікійського як «блукаюча» (πλανητις). Згідно з Верґілієм [1] Публій Верґілій Марон (70–19 рр. до н. е.) – знаменитий давньоримський поет, автор «Енеїди». , Дідона втікла сюди після того, як її брат Пігмаліон – цар Тіра – убив її чоловіка Сіхея, щоб заволодіти його багатствами.

Еліса-Дідона біля вівтаря

В околицях майбутнього Карфагена жили лівійські племена. До представників одного з них – Гіарбу – і звернулася, за переказами, Дідона. «Мої супутники стомлені довгим плаванням, – сказала вона. – Їм треба зібратися з силами, перш ніж вирушити в дорогу». Дідона готова була купити стільки землі, скільки може охопити бичача шкура. Гіарб погодився – подумаєш, яка дрібниця! Але Елісса-Дідона перехитрила його. Вона веліла розрізати шкуру на тонкі смужки. Розтягнувши їх на пагорбі, фінікійці окреслили місце, цілком достатнє для побудови фортеці. Договір є договір, і вражений Гіарб віддав цю землю Дідоні. Пагорб і цитадель на ньому називалися відтоді Бірса – «шкура». На цьому пагорбі колоністи знайшли кінську голову і визнали це щасливим знаком. Тому на карфагенських монетах часто зображувався кінь – символ могутності Карфагена.