У 1007 році до Вінланду вирушила флотилія з трьох чи чотирьох кораблів, на яких, крім ста шістдесяти чоловіків, були жінки і домашні тварини. Очолив експедицію Торфін Карлсефні. Почалася колонізація нових земель. Спочатку переселенці були задоволені і вели активні торги з тубільцями, обмінюючи шматочки червоної матерії на коштовні хутра. Але потім почалися сутички з місцевими жителями. Якось загін тубільців напав на поселення. Кілька норманів було убито. Інші, щоб не спокушати долю, повернулися в Ґренландію з вантажем лісу і хутра.
Бойовий човен вікінгів
Надалі освоєння північно-східної частини Америки відбувалося за постійних сутичок з місцевим населенням. Нечисленним переселенцям важко було жити у таких умовах. У лісах індіанці почували себе як удома, і впоратися з ними було неможливо. Через кілька десятиліть нормани змушені були залишити благодатний Вінланд. У наш час археологи знайшли і вивчили залишки поселень норвежців, а також матеріальні докази їхнього перебування на північному заході Америки, зокрема на півночі острова Ньюфаундленд.
Освоєння Ґренландії і відкриття норманами Вінланду належить до періоду найвищої активності вікінгів у Європі. Але після кількох великих поразок епоха вікінгів скінчилася і переселенці здали свої позиції. Річ у тім, що деякі природні ресурси (деревину, залізо) переселенці одержували з Європи. А коли вікінги втратили контроль над морем, їм стало бракувати сировини. У Ґренландії більшість поселень також була покинута: за довгі роки експлуатації природні пасовища на острові прийшли в занепад. Сюди привезли домашню худобу, і вона дуже розплодилася. На довгу зиму треба було заготовляти багато кормів. Рослинний покрив на острові став рідіти, а місцями і зовсім зникати. Звичайно, залишався промисел звіра і риби. Але складне комплексне господарство європейців занепало (чого не відбулося з первісним господарством ескімосів).
Саги і наступні перекази зберегли в пам’яті народу відомості про землі за океаном. Навіть залишаючись в Ісландії чи Норвегії, люди розуміли, якими широкими є межі ойкумени. Існує гіпотеза, що відгомін цих відомостей зберігся в Європі до часу Колумба, і це зміцнювало його впевненість в існуванні суходолу за Атлантичним океаном.
Важко сказати, як склалася б історія людства, якби вже в Х столітті почалася успішна колонізація Північної Америки. Цьому, передусім, перешкодили події в країнах Північно-Західної Європи. Ослаблення Норвегії, поразки вікінгів і припинення постійних зв’язків ісландців і ґренландців з материком серйозно ускладнили життя переселенців на островах Північної Атлантики й у Новому Світі.
Географічні відомості про знову відкриті землі залишалися дуже непевними. Наприклад, вважали, що Ґренландія і Вінланд з’єднуються на півночі між собою і з Європою. Саме таке зображення відбите на карті датчанина Клавуса, що датується 1427 роком.
І дійсно, колись усе було так, але тільки не в ті часи, а кілька десятків мільйонів років тому, у далекому геологічному минулому.
Де розташовані відкриті вікінгами землі, зокрема Вінланд, точно не встановлено досі. Деякі вчені припускають, що це – півострів Флорида, де росте дикий виноград. Однак так далеко на південь вікінги навряд чи допливали.
У другій половині XX століття при археологічних розкопках на острові Ньюфаундленд було виявлено сліди поселення вікінгів: укриті дерном напівземлянки, кузня, лазня, навіс для човнів, черепки посуду. Тут не було ні зброї, ні людських останків. Виходячи з цього, тут зупинялися Лейф Щасливий з товаришами. Адже наступні хвилі європейців боролися з місцевими мешканцями, а їхні поселення, швидше за все, були знищені.
Арабські торговельні шляхи
Рубіж VIII–IX століть був для країн Арабського халіфату справжнім Золотим віком. Наука та культура досягли в цей час небувалого розквіту. Цьому сприяло насамперед те, що народи, які входили до арабського світу, мали спільну релігію (іслам) і спільну арабську мову. Окрім того, арабська цивілізація успадкувала велику частину наукових знань античності. Праці видатних філософів, істориків та географів було перекладено арабською мовою. Крім того, арабські вчені створили єдину систему термінів, яку потім запозичили інші народи.
Серцем Арабського халіфату був Баґдад. У це місто звідусіль з’їжджалися вчені: халіф надавав їм і кошти, яких вистачало на безбідне життя, і інструменти для роботи. Тому не дивно, що невдовзі на небосхилі арабської науки засяяли зірки нових, самобутніх талантів.
Читать дальше