Андрій Ковальов - Унікальні сторінки географії. Визначні географічні відкриття

Глиняна модель човна з гробниці ІІ ст. до н. е. Китай

Втім, ця подорож була не останньою… У 127 році до н. е. Чжан Цянь перетнув Алайську долину і побачив праворуч високий гірський хребет. Він назвав ці гори Цибульними (Цинлінь), бо їхні схили вкривали зарості дикої цибулі. Далі шлях Чжан Цяня проліг через пустелю Такла-Макан до безстічного озера Лобнор, яке мандрівник назвав Соляним, бо вода в ньому була солоною. Озеро знамените своєю мінливістю: воно постійно змінює свої контури: то наповнюється водою, то перетворюється на болото.

Переборовши з неймовірними труднощами простір пустелі, Чжан Цянь вдруге опинився в полоні у гунів. На цей раз він утік через рік, скориставшись міжусобицею в племені. В полоні він одружився, і дружина втекла разом з ним. Переслідувані гунами, вони змушені були пробиратися важкодоступними шляхами, обходячи обжиті місця. Дружина загинула, і він повернувся тільки з відданим йому Ганьфу.

Чжан Цянь склав звіт про свою «подорож завдовжки в 25 тисяч лі», проте вона збереглася тільки в короткому переказі. Чжан Цянь першим повідомив китайцям про існування Каспійського (Північного) і Аральського (Західного) морів, правильно визначив, куди течуть найважливіші річки Середньої Азії. У його звіті містяться відомості про західну частину Азії аж до Перської затоки і Середземного моря. Велике значення мали також дані про Індію, що їх зібрав Чжан Цянь. До нього ця країна взагалі не згадувалася в китайській літературі. Географічним описам Чжан Цяня властива точність і конкретність.

У столиці Бактрії Чжан Цянь зустрічав купців із країни Шеньду – Індії. Серед їхніх товарів він знайшов бамбукові вироби з Південного Китаю. Ця знахідка наштовхнула Чжан Цяня на відкриття: вироби через руки невідомих посередників надходять із Китаю в Шеньду південним шляхом. А це означало, що з Китаю на захід була ще одна дорога! Чжан Цянь намітив шлях з Китаю в Індію через Бірму й Ассам, через моря Південно-Східної Азії. Через кілька століть ці маршрути стали найважливішими торговельними шляхами, що поєднали Китай з долиною Ганґу. На межі ІІ й І століть до н. е. за цим маршрутом пройшла південна частина Великого шовкового шляху зі Східного Китаю в країни Середньої і Західної Азії.

Географічні знання, що їх отримав Чжан Цянь, допомогли не тільки сучасним ученим, які вивчають історію Китаю. Вони мали також суто практичне значення: відомості, що містилися в книжці, допомогли китайському війську розгромити гунів у 120 році до н. е., відтіснити їх від кордонів Китаю і значно розширити імперію за рахунок західних земель. Імператор У Ді завоював країну усуней, що стала західним форпостом Піднебесної. Уже по звільненій від гунів території Чжан Цянь на чолі війська здійснив перехід через Небесні гори і вийшов до озера Жехай (нам з вами більше знайома його тюркська назва – Іссик-Куль, що в перекладі означає «гаряче озеро»).

Перехід через Центральну Азію від Тянь-Шаню до кордонів Китаю був останньою подорожжю Чжан Цяня. Помер він, очевидно, в 112 році до н. е. А десять років по тому кордони Китаю розширилися до Усуня і Даваня, і на землях, що їх відкрив для Китаю Чжан Цянь, було засновано чотирнадцять нових провінцій.

Великий шовковий шлях, що відіграв величезну роль у зближенні Європи й Азії, проіснував близько ста років. Потім він був занедбаний і відродився після подорожі іншого китайця – Чань Чуня в 1221–1223 роках.

Чань Чунь, ім’я якого в перекладі означає «Вічна весна», був настоятелем даоського монастиря і відомим філософом. Коли Чинґісхан покликав його до себе, щоб довідатися від мудреця таємницю вічного життя, йому було вже 72 роки. Чань Чунь вирушив верхи на коні через Пекін у Монголію, на береги Херулена, звідки почав Чинґісхан свої завоювання і де він наказав спорядити загін для охорони подорожанина. Чинґісхан у цей час штурмував Самарканд, щоб зробити його столицею імперії. Туди і попрямував Чань Чунь.

Учень Чань Чуня – Лі Чжичан – ретельно записував усі події їхньої подорожі, усі географічні об’єкти, що трапилися їм за три роки мандрів. У 1228 році його праця була опублікована і згодом видана російською мовою. Книжку про подорож Чань Чуня переклав і видав 1866 року голова російської православної місії в Китаї, архімандрит Палладій (у миру Петро Кафаров).

Чинґісхан зустрів Чань Чуня дуже гостинно. І хоча даос не розкрив йому секретів вічного життя, бесіди з ним були воїну дуже приємними. Щоправда, Чань Чунь не погодився залишитися у столиці і чимдалі частіше говорив про своє бажання повернутися додому. У лютому 1224 року Чань Чунь приїхав до Пекіна, де йому дозволено було оселитися в імператорському палаці. Подорож Чань Чуня завойованими Чинґісханом землями сприяла відродженню Великого шовкового шляху. По ньому знову пішли каравани.