Звістку про нову землю приніс Б’ярні Херюльфсен. Він спорядив корабель, маючи намір плисти з Ісландії в Ґренландію, куди переселився його батько. Подорож була надзвичайною. Про неї збереглася сага – чітка, як запис у корабельному журналі. Від Ісландії мореплавці пливли три доби при попутному вітрі. Потім подув північний вітер, і на море впав туман. Мореплавці пливли без орієнтирів, невідомо куди, багато днів. Тільки коли просвітліло, вони змогли визначити сторони світу.
Піднявши вітрила, пливли ще день і ніч. Нарешті побачили землю. Вона була плоска, вкрита лісом, з невеликими пагорбами на горизонті. Б’ярні вирішив рухатися далі. За дві доби вони знову побачили землю. Суходіл не був схожий на Ґренландію: замість льодовиків – ліси. Багато хто з моряків хотіли пристати до берега, узяти дров і обновити запас питної води. Однак Б’ярні наказав підняти вітрила і повернути на південний захід, у відкрите море.
Через наступні три доби при попутному вітрі вони знову побачили землю. Вона була схожа на Ґренландію, але, пройшовши уздовж берега, мандрівники переконалися, що це невеликий острів. Знову довелося їм вирушати у відкрите море. Минуло ще чотири доби, і виснажені люди досягли Ґренландії, пристали до коси, де лежав човен, а неподалік стояв будинок батька Б’ярні.
Повідомлення Б’ярні про бачену ним країну не зацікавило батька, тому були більш до вподоби відомості про багаті міста, які можна пограбувати. Лише син Ейріка Рудого Лейф думав інакше. Він прибув у Норвегію з Ґренландії, не був ні грабіжником, ні вбивцею, прийняв християнство. Він бажав дістатися невідомої землі.
Лейф і його супутники зійшли на корабель (усього їх було 35 чоловік). Серед них був і один германець, якого звали Тюркір. Мандрівники спорядили своє судно, вийшли в море і спочатку досягли землі, яку бачив Б’ярні. Уся земля від берега і аж до льодовиків нагадувала суцільний плаский камінь. Лейф дав їй назву Хемуланд (Валунна Земля). Після цього мандрівники повернулися на корабель і невдовзі знайшли іншу землю. Вони наблизилися до неї, кинули якір, спустили човен і зійшли на берег. Країна ця була плоскою і лісистою. Її Лейф назвав Маркланд (Лісова Земля).
Потім мандрівники два дні пливли при північно-східному вітрі. Вони пройшли протокою між островом і мисом, побачили річку, що витікала з озера, і нею дісталися озера. Там мандрівники кинули якір, винесли свої спальні мішки і розбили намети. Вони вирішили отаборитися там на зиму і спорудили великі будинки. І в річці, і в озері було багато великої червоної риби, якої вони ще ніколи не бачили. Настала осінь. Погода стояла тепла, і дні майже не зменшувалися. Мандрівники невеликими групами робили одноденні розвідницькі походи в глиб країни.
Посадка норманів на корабель. Середньовічна гравюра
Якось такий загін повернувся без одного учасника – германця на прізвисько Тюркір. Лейф занепокоївся – адже Тюркір був його вихователем. На щастя, «зниклий» швидко знайшовся, та ще й зі здобиччю: він знайшов грона винограду!
Поселенці вперше в житті змогли поласувати виноградом. Він так їм сподобався, що Лейф назвав місцевість Вінланд – «Виноградна Земля».
Судячи зі слів Лейфа, наведених у сазі, він цілком свідомо, з розумінням важливості цієї місії став першовідкривачем. За всіма правилами слід було б залишити за виявленими землями дані тоді назви. Але, на жаль, немає достовірних даних про їхнє розташування. За однією версією, це був півострів Лабрадор, за іншою – північний берег Ньюфаундленду.
Навесні мандрівники повернулися в Ґренландію з вантажем колод. Наступного року брат Лейфа Торвальд (1002 –?) повторив цей маршрут, знайшовши і Вінланд, і хатини своїх попередників. Нормани докладно обстежили береги і знайшли місцевих мешканців – скрелінґів. У дослівному перекладі це слово означає «кволий, низькорослий, незначний». У сазі подається реалістичний опис цих людей – темношкірих, з неохайним волоссям та великими очима (на відміну від звичних норманам ескімосів). Вони віддавали коштовні хутра за смужки червоної матерії, якими підв’язували волосся. Залізо було їм не відоме, а бика, що заревів, вони злякалися.
Дуже скоро стало зрозуміло, що скрелінґи не такі вже й кволі. У битві з ними був простромлений стрілою Торвальд. Тіло його залишилося назавжди на новому континенті. Нещастя чатувало й Еріксона, третього Лейфового брата. Він спорядив кораблі, вирушив у Вінланд, узявши свою дружину Гудріду. Погода була погана, і після мандрів в океані судно повернуло до Ґренландії, але вже без Еріксона, який помер у дорозі.
Читать дальше