Олександр Волков - Нариси з екзистенціальної аналітики педагогічного дискурсу

РОЗДІЛ І. ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНА

ПРАГМАТИКА

ВІД ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНОЇ ДО

ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНОЇ ПРАГМАТИКИ

На відміну від трансцендентальної, що виявляє умови ідеальної комунікації, що відповідає етичним вимогам, екзистенціальна прагмати-ка розглядає причини і наслідки порушення моральних норм, що пере-шкоджають ефективності комунікативної взаємодії. Але це не означає, що вона відкидає трансцендентальну. Навпаки, визнаються її основні положення, оскільки тільки тоді виникають перспективи подолання недосконалості дискурсивної взаємодії. Остання орієнтується на можливість існування ідеального комунікативного співтовариства, в якому можлива продуктивна взаємодія, і, тим самим, справжнє існу-вання. Крім того, слід мати на увазі, що без опори на трансцендентальну прагматику екзистенціальну підстерігає небезпека повної релятивізації, при якій суб’єкт відстоює «свою» істину, відкидає критику на свою адресу, дотримуючись правила «кожен по-своєму правий».

а) Перевага екзистенціальної прагматики

Тому слід не протиставляти супротивні за своїми методологічними підставами прагматики, а розглядати їх у єдності, як взаємодоповнюючі. При цьому треба мати на увазі, що претензії трансцендентальної праг-матики на те, що вона описує реально існуючий дискурс, не мають під собою підстав. У цьому можна переконатися, звернувшись до політичних робіт Ю. Габермаса [9]. Цей недолік можна виправдати, оскільки її основна мета полягає у встановленні основних передумов продуктивної комунікативної взаємодії, обґрунтуванні існування ідеального комуніка-тивного співтовариства, норм і правил, які забезпечують можливість успішної комунікації. Не випадково, коли Ю. Габермас намагається дослідити реальний дискурс, йому вдається відповісти тільки на одне питання: чи відповідає він нормам ідеальної комунікації.

Не викликає сумніву, що поза розглядом своєрідності суб’єкта дослідити прагматику дискурсу взагалі неможливо. Його необхідно роз-глядати не як результат абстрагування властивостей, зняття унікальності або на основі протиставлення об’єкту, наприклад, природи, як знаходимо у Ф. Шеллінга [13]. Слід виходити з положення із його неповторності завдяки володінню смислами, які є змістом свідомості.

Залежно від характеру здійснення смислів різноманіття суб’єктів можна звести до невеликої кількості. Таке обмеження можливе за наступними причинами: по-перше, певний сенс, як правило, виділяється в якості основного і домінуючого, по відношенню до якого формуються інші, які утво-рюють цілісність; по-друге, суб’єкт протиставляє себе іншому і керується протилежними смислами, які саме тому збірігають свою цілісність.

Основна перевага екзистенціальної прагматики є в тому, що вона розглядає дискурс не ззовні (з боку норм і правил, яким повинено відповідати), а зсередини, тобто з боку смислів, які переживаються. Отже, за вихідне приймається положення, що їх артикулювання і здійснення є першою причиною його існування. Тому переживання смислів є головною причиною як окремого висловлювання, так і дискурсу в цілому, тоді як норми і правила конструюються за фактом.

Поставимо наступне питання: чи завжди суб’єкт прагне до успішної комунікації? Безумовно, це залежить від своєрідності смислів, які прий-маються як основні. Він прагне приховати таки, яки суперечать загаль-ноприйнятим етичним нормам, тому уникає від спілкування та не йде на компроміси при вирішенні проблемних питань.

b) Як використовується розум?

При легалізації суб’єктивності не слід протиставляти раціональне та ірраціональне, як це можна спостерігати в трансцендентальній праг-матиці. Не викликає сумніву, що вона ґрунтується на абсолютизації розуму, на положенні, що він домінує в дискурсивній практиці. Екзистенціальна прагматика відмовляється від нього та суттєво обмежує його амбіції. Проте не заперечує, що саме він забезпечує умови ідеальної комунікації, а його використання здатне спонукати виконання етичних норм. Це не означає, що комунікативний розуму має моральні підстави у себе, як це стверджує Ю. Габермас. На наш погляд, доцільно дотримуватися точки зору П. Слотердайка, згідно з якою розум – це інструмент, який використовується різним чином. Його застосування може не відповідати моральним вимогам, тому він може бути цинічним [5]. В екзистенціальної прагматики ставиться запитання: чому розум може бути аморальним, чи є це необхідністю, від чого це залежить? Відповідь: від своєрідності смислів, які є змістом свідомості. Тому він може бути, водночас, наприклад, не тільки цинічним, але в якійсь сфері милосердним, дбайливим тощо.