Франка Паріанен - Гормони. Як тестостерон, ендорфіни і Ко впливають на наше життя

Якщо ж нас цікавить каузальна, причинова галузь, тоді можна призначити гормон – або в уколах, або у формі таблетки чи спрею для носа – а тоді спостерігати, що відбуватиметься далі. («Ти тільки поглянь, він надає крила!») При цьому доводиться покладатися на те, що спонтанна, досить висока доза не змінить ефекту понаднормово. (12 шматків торта роблять нещасним, ergo: торт робить нещасним.)

Зокрема можна запропонувати піддослідному виконати певні завдання. При цьому треба спостерігати, який гормон сприятиме їхньому виконанню. («Ой, ну що ви як діти? Та ж дайте йому гормон стресу!»)

Останнім часом ми намагаємося спостерігати за обгортанням генів, яке іноді відбувається під час «дії» гормону. («Якщо коротко, то ми беремо клітини зі слини.)

У царстві тварин можливостей більше. Наприклад, можна вмикати чи вимикати гени окремого гормону й спостерігати, як це відіб’ється на поведінці. Іноді науковці моделюють людські проблеми у середовищі мишей. У 90 відсотках випадків це здійснюють із благородною метою. Ба більше, спостереження за піддослідною мишею можна перенести на людину, попри те, що депресію не вдасться вилікувати шматочками сиру.

Отже, у кожного методу є свої плюси й мінуси, і дослідники намагаються їх врівноважити, зокрема за допомогою спостереження за тваринами, адже без них ми багато що проґавили б. До того ж тварини реагують не так сердито, коли їм вказують на те, що їхній мозок – це лише один з чинників ухвалення рішень.

Бажання – непогана стартова точка, щоб зрозуміти діяльність гормонів. Саме в таких ситуаціях добре помітно, із чим ми стикаємося: гормони діють по-різному залежно від людини. Завдяки такій здатності ми взагалі щось доводимо до завершення. Але саме через бажання гормони видаються нам підозрілими. Щойно ми задумуємося над тим, що гормони дистанційно нами керують, то одразу ж звинувачуємо їх у підступах, буцімто це вони змушують нас жадати чогось – від їжі до колишніх коханих. Якщо плоть дала слабинку, то винні в цьому саме гормони. Чи не так?

Молекула, як і нейрон, безпосередньо ніколи нічого не «бажає», але, тільки-но гормони б’ють по нашому мозку, навіть молекула та нейрон здатні демонструвати симпатію. І в кожного гормону свій пріоритет, саме цей, і жоден інший (окситоцин вказує на колаж з безліччю фотографій немовлят). А це означає, що залежно від того, який саме гормон висунула на місце диригента ситуація чи якийсь дослідник, у лабораторії ви значно активніше реагуватимете на фотографії чизбургерів, дітей, усміхнених людей, порнографію чи символи статусності. З таким тузом у рукаві гормони скеровують нас до вибору нових цілей. У тому чи іншому напрямку. Але опісля нам знову доводиться себе запитувати, що таке поклик серця, а що – примхи настрою.

Та чи підходить це до повсякденного життя? (Серотонін за професією постійно хоче «щось втнути з сонцем», тестостерон намагається звільнити від оподаткування протеїновий шейк.) Ну що ж, гормони принаймні здатні вчитися, а не є такими непохитними, як ми собі уявляємо. Вони теж пристосовуються до ваших бажань і до сучасного світу.

– Боже, як же я чекала на вечір! – кричить Джульєтте з ванни. – Я вже думала, що цей день ніколи не закінчиться!

Крізь двері ванної і через шум від нарізання цибулі Лео майже не розбирає слів, але все одно угукає. Угукання на знак згоди позначає 60 відсотків задоволення стосунками між парою. І дівчина далі провадить своєї.

– Утім, байдуже. Нарешті цей час настав. Я готувалася цілий тиждень!

На слові «готувалася» Лео завмирає й відкладає кухонний ніж. До чого вона готувалася? І що ж там наготувала? Погляд рвучко переходить на календар на холодильнику й шукає щось, що можна було б трактувати «як важливий день, до якого готуються тижнями». Може, пошукати серед стікерів на дверцятах? Теж нічого.

– Е-ем… отже… що ти маєш на увазі? – кричить він, намагаючись не викликати жодних підозр. Але Джульєтте його більше не чує. Грає музика, і дівчина вже давно поринула у ванну, наповнену піною.

Саме до цьоговона готувалася.

Чого ж ми насправді хочемо? Учора прагнули компанії, сьогодні жадаємо побути удвох, а завтра – щоб нам дали спокій. Іноді щастя – це суп з локшиною. А іноді – плисти на каное річкою Меконг зі скорпіоном у сумці, який туди пробрався, бо завжди мріяв побачити Париж. Не всі форми здійснення бажань можна звести до спільного гормонального знаменника. («Ось це гормон жаги подорожей. Його концентрація найвища в січні або в місті Дуйсбурґ [24] Авторка кепкує з німецьких міст промислового Рурського регіону. ».)