Джевін Вест - Феєрична фігня! Високе мистецтво скепсису у світі повної маячні

То чому ж навколо стільки маячні? По-перше, усі (ракоподібні, воронові й люди) намагаються вас обдурити. По-друге, у людей є когнітивні інструменти, щоб порівнювати ефективність різних видів маячні. По-третє, наша складна мова дає змогу її виробляти в захмарних обсягах.

Ми накладаємо на брехунів суворі соціальні санкції. Спійманий на серйозній брехні може втратити друга. Отримати кулаком у ніс. Постати перед судом. Може (це, певно, найгірше) стати героєм пліток, які ширитимуть друзі та сусіди. Брехунам не довіряють ані товариші, ані кохані, ані колеги.

За таких потенційних загроз часто вигідніше не казати правди, але прямо й не брехати – тобто викручуватися. Якщо я навмисне веду вас до хибних висновків, але формально не брешу – я викручуюся. Мабуть, класичний приклад такого викручування в новітній історії – славнозвісна фраза Білла Клінтона, сказана Джимові Лереру в програмі Newshour : «У нас [із Монікою Левінскі] немає статевих стосунків». Коли світ дізнався подробиці, на свій захист Клінтон зазначив, що не брехав, уживаючи слово «немає» в теперішньому часі. Звісно, такі стосунки були, але минулого сказане не стосується.

Той, хто викручується, може переконливо (чи бодай якось) заперечувати свою причетність або провину. Крутії шкодять власній репутації, але загалом крутійство вважають меншим гріхом, ніж відкритий обман. Той, кого ловлять на крутійстві, не мусить удаватися до безглуздої казуїстики, як Білл Клінтон зі своїм «залежить, що ви маєте на увазі під “є”».

Крутійство стає можливим через особливості нашого користування мовою. Люди здебільшого кажуть не те, що хочуть повідомити. Наприклад, якби ви спитали, що я думаю про римейк Лінчового «Твін Піксу», знятий до двадцять п’ятої річниці появи оригіналу, а я відповів «не такий він і жахливий» – ви, звісно, інтерпретували б мою відповідь як «але й не чудовий», хоч я такого не казав.

Ще один приклад. Розповідаючи, як розважається мій друг Джон, я зауважив, що він не колеться на роботі. Буквальний сенс сказаного («Джон не вживає героїн на роботі») не дає підстав підозрювати, що після роботи Джон коле собі наркотик. Насправді моя відповідь значить щось геть інше: Джон – героїновий наркоман, який просто часом стримується.

У лінгвістиці такі приховані значення вивчає прагматика. Значення, яке насправді закладають у речення, на противагу його буквальному значенню філософ-лінгвіст Герберт Пол Ґріс назвав імплікатурою. Імплікатури дають змогу спілкуватись ефективно та ощадливо. Якщо спитаєте, де можна випити кави, а я скажу: «За квартал звідси є кав’ярня», ви проінтерпретуєте ці слова як відповідь на своє запитання й самі з них виснуєте, що кав’ярня відчинена, що там дають каву тощо. Мені всього цього можна буде вже не казати.

Саме імплікатури дають нам змогу викручуватися й шахраювати. У фрази «Джон не колеться на роботі» імплікатура одна: не на роботі він колеться. Інакше чому б просто не сказати, що Джон не вживає наркотиків?

Імплікатури дають величезний простір для маневрів людям, які двозначно висловлюються, щоб потім заперечувати свою провину. Уявіть, що Джон спробував подати на мене в суд за наклепницьку фразу про те, що він не колеться на роботі. Хіба він може виграти позов? Моє речення правдиве, тож йому не вигідно стверджувати протилежне. Цю щілину між буквальним значенням та імплікатурою дуже часто використовують саме для маячні й обману. «Він найвідповідальніший батько з тих, кого я знаю», – кажу я. Це правда, бо я знаю лише одного кращого татуся, але ви думаєте, буцімто я вважаю його жахливим батьком. «Він заплатить, якщо його добряче штурхонути». Так і є: він чесний хлопець і швидко віддає борги навіть без штурхань, однак ви вважаєте, буцімто я маю на увазі, що він скнара. «Я отримував стипендію і грав у футбол». Цілковита правда – утім, стипендію мені платила держава, а «футбол» насправді був недільним ранковим тачболом у дружній компанії. Однак ви вже подумали, що я зірка університетського спорту, еге ж?

Один із важливих різновидів маячні під назвою «в’юнкі слова» використовує щілину між буквальним значенням та імплікатурою, щоб уникнути відповідальності. Здається, це важлива навичка в багатьох царинах. Рекламники використовують такі слова, щоб запропонувати переваги, не мусячи відповідати за обіцянки. Той, хто стверджує, ніби зубна паста прибирає «до 50 відсотків зубного каменю», збреше, лише якщо паста виявиться надто ефективною. Політикові вдасться уникнути звинувачень у наклепі, якщо він скаже, буцімто «дехто стверджує», ніби в опонента є зв’язки з організованою злочинністю, а класичне «сталася помилка» допоможе менеджерові перепросити клієнта, не назвавши винних.