Джевін Вест - Феєрична фігня! Високе мистецтво скепсису у світі повної маячні

(Що таке мультиплексна мережа? Чому зв’язки між цими – омами важливі і як їх вимірюють? Що мав на увазі автор, говорячи «логічна схема управління»? Звідки нам знати, що ці системи поєднує якась логічна схема управління – а якщо поєднує, звідки нам знати, що такий підхід її справді видобуває?)

• За даними нашого систематичного скринінгу 34 відсотки другокласників зі складною поведінкою визнали, що протягом минулого року бодай раз нюхали фломастери.

(Чому це важливо? Якщо це важливо, то нюхання фломастерів – причина чи наслідок «складної поведінки»? Скільки відсотків другокласників без складної поведінки визнали, що нюхали фломастери? Може, їх ще більше!)

Новітня маячня може бути дуже дієва, бо багатьом з нас бракує певності підважувати статистичні дані. Саме на це й роблять ставку її продуценти. Щоб завдавати удару у відповідь, потрібно навчитися правильно ставити під сумнів їхні твердження.

Наша професійна мета – навчити студентів кількісно й логічно сприймати дані. Ця книжка народилася з однойменного курсу, який ми викладаємо у Вашингтонському університеті. Сподіваємося, прочитавши її, ви зрозумієте, що критично оцінювати кількісні аргументи можна навіть без фахових знань зі статистики, економетрії чи аналізу даних, а щоб виявляти маячню, не конче потрібні масиви даних та тижні роботи. Часто для цього досить базової логіки, за потреби підкріпленої інформацією, знайденою кількома кліками в пошуковику.

Допомагати людям помічати й відкидати маячню нас змушує почуття громадянського обов’язку. Ліві та праві в цьому ділі заодно: і ті, й інші майстерно створюють і поширюють дезінформацію. Ризикуючи скотитися в пафос, скажемо, що, на нашу думку, адекватне виявлення маячні – обов’язкова умова виживання ліберальної демократії. Критично мислячий електорат завжди був її опорою, але тепер, в епоху фейкових новин та іноземного втручання у виборчий процес за допомогою пропаганди в соцмережах, роль критичного мислення зросла до небес. У грудні 2016 року Марк Ґалеотті написав колонку для The New York Times , де коротко описав найліпшу захисну тактику проти цього різновиду інформаційної зброї:

Замість намагатися протистояти кожному окремому вкиду, держава має вчити людей розпізнавати маніпуляції загалом. У школах, на курсах неурядових організацій і в межах громадських кампаній американцям варто прищеплювати базові навички свідомих медіаспоживачів – від швидкого перевіряння новин до виявлення фейкових фото.

Ми, університетські викладачі з кількадесятирічним досвідом викладання методів оброблення даних, статистики й суміжних дисциплін, знаємо, як навчити людей так мислити, і вважаємо, що цей процес варто не політизувати. З нами можна не погоджуватися щодо оптимальної кількості представників федеральної влади, прийнятного рівня державного втручання в особисте життя громадян чи американської міжнародної політики – ми не проти. Ми просто хочемо допомогти людям будь-яких політичних поглядів опиратися маячні, адже вважаємо, що демократія найздоровіша саме тоді, коли наділені правом голосу можуть прозирати крізь завісу всюдисущої маячні.

Ми не зводимо платформи, звідки помічатимемо найдошкульнішу для себе маячню. Тому приклади в цій книжці – не найкричущіші, а описана маячня – зовсім не та, що нас найдужче дратує. Приклади ми добирали з навчальною метою – щоб привернути увагу до певних небезпек і оглянути підхожі стратегії реагування на них. Сподіваємося, ви все це прочитаєте, обміркуєте й вирушите виявляти маячню самотужки.

Понад сто років тому філософ Джон Александр Сміт, звертаючись до оксфордських першокурсників, сказав:

У дорослому житті вам не придасться нічого з вивченого в університеті – за одним винятком: якщо тяжко працюватимете й пильно вчитиметеся, зможете розуміти, коли вам мелють дурниці, а це, як на мене, головна (якщо не єдина) мета освіти.

Нам здається, що освіта в царині точних (природничих, технічних, інженерних і медичних) наук, попри всі її переваги, у цьому пасе задніх. Загалом ми добре вчимо механіки (випускники вміють поводитися з матрицями, трансфектувати клітини, сканувати геном і використовувати алгоритми машинного навчання), але акцент на фактах і практичних навичках іде на шкоду теорії та практиці критичного мислення. Майбутні гуманітарії й суспільствознавці вчаться зіштовхувати полярні переконання й давати раду з суперечливими аргументами, тоді як майбутнім технарям нечасто трапляються парадокси, з якими варто розібратися, суперечливі докази, які потрібно примирити один з одним, чи хибні твердження, які належить критикувати. Як наслідок, коледжі випускають людей, добре підготованих заперечувати вербальні аргументи й виявляти логічні помилки, але на диво покірних у царині чисел. Звісно, те саме стосується старшої школи. Якби технічна освіта передбачала діалогічні навчальні практики, поширені в гуманітарній сфері, виші змогли б випускати покоління студентів, готових боротися з маячнею в царині статистики й штучного інтелекту так само активно, як нинішні борються з нею в політиці, етиці, мистецтві та філософії.