Тарас Шевченко - Твори в п'яти томах. Том 1

57. «М айданівка — село недалеко oą Лисянки»*— Прим . Шевченка.

58. «З а г р і б а й, мамо, жар, ж а р...»— весільна пісня.

59. «І с а і я, лику й!»—церковна пісня, яку виконували під час вінчання.

60. «У маїїь — город повітовий губернії Київської».— Прим Шевченка. Нині Черкаської області.

61- Чотири віршовані рядки Шевченко взяв з народної пісні про Швачку. Цей. епіграф поет додав у виданні 1860 року.

62. Кінні narodowi —«Kawaleria Narodowa»— так звалась

польські драгуни;, їх тоді було в Умані 3000, і всі були, пабрт, гайдамаками».— Прим. Шевченка. v

63. Гонта не вбивав своїх дітей. Навіть синові уманського губернатора Младановичу, якому тоді було 7 років, Гонта зберіг життя. Згодом Младанович виступив зі своїми спогадами про Коліївщину, але про вбивство Гонтою своїх дітей не згадує.

64. Бази-ліани—ченці, що входили, до уніатського ордену св. Василія. В Умані: базкліани мали школу для шляхетських дітей.

65. М і н е ї — Четьї-Мінеї, від слова «читати» і грецького- слова «мен» (мін)—місяць: «щомісячна читанка»—збірник життєписів легендарних християнських святих в дванадцяти частинах* за- порядком місяців.

66. Нема Гонти...— «'Зрадою взяли ляхи Гонту і стражмо- замучили. Привезли його в -кайданах в польський лагер недалеко Бал-ти з одрізаним язиком і правою рукою. Б., польський генерал, так велів зробить, потім кати роздяглії йото, як мати родила, і посадили на гарячі штаби заліза; потім зняли 12 паем, з спини шкури.. Гонта повів очима і страшно глянув на Б., той махнув рукою, — і розняли Гонту начетверо, розвезли тіло і поприбивали на середохресних шляхах. Залізняк, почувши, що так страшна ляхи замучили Гонту, заплакав, занедужав та й умер; його гайдамаки поховали в степу над Дністром та й розійшлися».— Прим . Шевченка. Відомості про катування Гонти наводять польські мемуаристи. Б. — Браніцький. Про смерть Залізняка див. примітку 32.

67. «Злодій, розбійник, або гайдамака,— такими осталися гайдамаки по Коліївщині. Такими їх називають і досі».— Прим. Шевченка. Така слава за гайдамаками, поширена шляхтою, утвердилася в реакційній історіографії. Проти спроб реакційних істориків називати гайдамаків «розбійниками» спрямована поезія Шевченка «Холодний Яр» (1845).

ВІТЕР З ГАЄМ РОЗМОВЛЯЄ...

Вперше надруковано в журналі «Вестник Европы» (1909, № 5) під назвою «Човен» за списком 1841 p., знайденим в архіві А. Костомарової.

МАР’ЯНА-ЧЕРНИЦЯ

Вперше, без присвяти Оксані К...ко, опубліковано в журналі «Основа» (1861, № 9) за чернетками з поправками П. Куліша.

Це тільки початок твору, кінець поеми не зберігся. На початку 1842 р. Шевченко, посилаючи уривок з поеми видавцеві харківського альманаху «Сніп» Корсунові, писав: «Отак зачинається моя «Черниця»— а що дальше буде, то я і сам не знаю. Здається, і люльки не курю, а шматочки паперу, що була написана «Черниця», розгубилися — треба буде знову компонувать. А поки що буде, надрукуйте хоч це, що маю, тільки друкуйте своєю граматкою, бо вона мені дуже полюбилась». Другий випуск альманаху «Сніп» з друку не вийшов, і уривок з поеми не був тоді надрукований.

1.Оксана К...Ко — Оксана Коваленко, дівчина, подруга дитячих літ Шевченка. Про неї згадано в дальших поезіях: N. N. («Мені тринадцятий минало»), «Три літа», «Ми вкупочці колись росли...» та ін.

2. Достеменний син Катрусі.— Поет мав на увазі поводатаря кобзаря — Івася, сипа Катерини з однойменної поеми.

3. Справи нем а... справи — нема незіпсованого, справного інструменту.

4. Придани — весільні гості від молодої.

УТОПЛЕНА

Вперше надруковано в альманасі «Молодик» (1843, № 2).

Автограф зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР. 8 грудня 1841 року цей автограф поет надіслав Г. Ф. Квітці-Основ’яненку для опублікування в альманасі «Молодик».

ПЕСНЯ КАРАУЛЬНОГО У ТЮРЬМЫ

Вперше надруковано в «Записках отдела рукописей Всесоюзной библиотеки им. В. И. Ленина» (1939, вип. 5).

Автограф зберігається в рукописному відділі Державної бібліотеки СРСР ім. В. І. Леніна (ф. 178, № 10792). У відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР зберігається фотокопія автографа.

СЛЕПАЯ (Поэма)

Вперше опубліковано в журналі «Киевская старина» (1886, № 6).