Моргун Ф.Т. - Хто і де зірвав бліцкриг. - 2006

Гай, гай! Будемо жити так і боротися далі за свою землю і за народ на ній!»

Залюбки повторюю ці слова і сьогодні.

Павло ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ

У Кончі Озерній під Києвом,

ЗО листопада 1994 року.

Федір Трохимович МОРГУН народився в 1924 році в Донецькій області. Учасник Великої Вітчизняної війни, тричі поранений. У 1949 році з відзнакою закінчив Дніпропетровський сільськогосподарський інститут. Працював на Полтавщині (1949—1954) — агрономом, директором радгоспу, потім у Казахстані на цілині (1954—1966) — директором радгоспу; очолював Цілинне крайове управління сільського господарства. Завідувач сектора Сибіру сільгоспвідділу ЦК КПРС (1966—1969), перший заступник голови Ради Міністрів Киргизької РСР (1969—1973). У 1973 році обраний першим секретарем Полтавського обкому партії. Проводив активну пропаганду і впровадження грунтозахисного землеробства, облаштування сіл і хуторів, категорично виступив проти лінії керівництва Компартії й уряду ліквідувати так звані неперспективні села.

У 1978 році відмовився від пропозиції JI. Брежнєва зайняти вакансію секретаря ЦК КПРС по сільському господарству.

Він сподівався, що на цю посаду будуть призначені відомі аграрії — В. Месяц (міністр сільського господарства СРСР) чи В. Карлов (зав. відділом ЦК КПРС), чи С. Манякін (перший секретар Омського обкому партії), які також були в кадровому резерві. Але пленум обрав М. Горбачова, якого просував Ю. Андропов.

У 1988 році призначений головою вперше організованого Державного комітету СРСР з охорони природи.

У червні 1989 року на засіданні уряду в Кремлі виступив із критикою прийнятої Політбюро ЦК КПРС і Радою Міністрів програми будівництва заводів з виробництва штучного кормового білка з парафіну нафти. Доводив, що білкова проблема буде успішно вирішена тільки за рахунок збільшення виробництва гороху, сої, ріпака, соняшнику і кормів з бобових і багаторічних трав — багатомільярдні кошти треба передати сільському господарству, а не витрачати їх на спорудження економічно витратних і екологічно шкідливих заводів.

За цю пропозицію одержав від Горбачова і Рижкова відставку.

Незабаром усі високопоставлені опоненти в Політбюро й уряді переконалися, що проект учених-мікробіологів — блеф, а Ф. Моргун був правий. Про це детально описано в книзі «Конец света? Или...».

Восени 1990 року, коли голодуючі студенти Києва примусили керівництво України відправити у відставку Голову Ради Міністрів В. Масола, відомий український поет і депутат Верховної Ради СРСР Борис Олійник вніс пропозицію Першому секретареві ЦК Компартії України Гуренку призначити керівником уряду республіки Ф. Моргуна. Водночас секретар Закарпатського обкому партії М. Волощук звернувся з цією ж пропозицією до Голови Верховної Ради України JI. Кравчука. Обидва — відмовили. У книгах Ф. Моргуна «Безсмертна душа України» і «Переорані покоління» читач має змогу познайомитися з програмою дій уряду, яку він підготував на випадок призначення на посаду Голови Ради Міністрів. Вона актуальна і сьогодні.

Опинившись на пенсії, займався творчою діяльністю, вів широку пропаганду впровадження грунтозахисної технології обробітку грунту, переходу на екологічно чисте землеробство в Україні і Росії. З 1995 по 2001 рік — радник глави адміністрації Бєлгородської області, допомагав губернатору Є. С. Савченку замінити плуг на плоскорізну грунтозахисну технологію обробітку грунтів. З 2001 року — радник губернатора Полтавської області.

Доктор сільськогосподарських наук, член-кореспондент Міжнародної Слов'янської академії, обраний членом Української академії аграрних наук. Має нагороди: Герой Соціалістичної Праці, чотири ордени Леніна, два — Вітчизняної війни І ступеня, чотири — Трудового Червоного Прапора, кавалер ордена Миколи Чудотворця, яким нагороджують за примноження добра на Землі. У 1998 році за внесок у сільськогосподарську науку і практику, за значну природоохоронну роботу удостоєний звання Людина року в Росії. У 2004 році за плідну екологічну і публіцистичну діяльність та з нагоди 80-річчя нагороджений Президентом України орденом Ярослава Мудрого V ступеня.

Прозаїк-публіцист, член Спілки письменників СРСР із 1974 року. Автор книг: «Совхоз в борьбе за хлеб», «Будни целинного совхоза» (1959), «Думы о целине» (1968, 1969), «Хліб і люди» (1973, 1975, 1979; видана українською, російською, узбецькою, вірменською, азербайджанською, арабською, польською, чеською, угорською, болгарською, англійською, французькою, німецькою та іншими мовами), «Поле без плуга» (1981, 1982, 1984), «На землі — господарем» (1976), «Розкажи, поле...» (1981, 1984), «Уроки Мальцева» (1988), «Зависит от каждого» (1987), «Відставка колгоспам...