Громовиця Бердник - Знаки карпатської магії

Вода.Першатаємниця

Чарівник - чоловік, наділений демонічними властивостями, який може надприродним чином впливати на долю інших людей.

«Українська міфологія»

Помагаєш ти, вода явленая, очищаєш ти, вода явленая, і луги, й береги, і середину. Очищаєш ти, вода явленая, нарожденного од прозору: надуманого, погаданого, встрічного, водяного, вітряного, жіноцького, мужицького, парубоцького, дівоцького...

Старовинна примівка

Рейсовий автобус «Косів-Верховина» з натугою долав перевали. Автобус був набитий пасажирами, а своїми габаритами, поведінкою та швидкістю викликав стійку асоціацію з диліжансами часів підкорення Дикого Заходу. Я, затиснута в кутку мішками та бе-сагами попутників, підстрибувала разом із колесами на вибоях гірської дороги. Поруч зі мною літній гуцул, який повертався з чергового храмового свята, на весь автобус виспівував сороміцькі коломийки, а в мене під ногами репетувало в мішку чиєсь порося, і я щосили намагалася не наступити на нього.

Але передчуття якогось дива, що панувало в моєму настрої, навіть такі незручності допомагало сприймати по-іншому. Бо ж тут, у серці Карпатських гір, людина потрапляє в інший світ. Тут зникають константи звичного перебігу подій. Тут усе по-іншому сприймається. Тут час не так плине, як у звичному житті. Ти зовсім інакше реагуєш на звичні речі. І вервечка, здавалося б, випадкових збігів, шикується в закономірність, що приводить до шляху, з якого неможливо вже звернути...

І ось нарешті - за вікном автобуса вказівний знак із потрібного мені назвою.

Я в невеликому верховинському селі. Навколо - високі гори, вкриті темним лісом. Осіння пора особливо чарівна в Карпатах: повітря прозоре, сиві тумани котяться долинами, а там, де ростуть старезні буки, здається, що гори вкриті червоним золотом. Ці гори й ці буки, й темно-сині смереки с переплетеними гілками та корінням - усе тут, в серці Карпатських гір, зберігає спогади про звитяжного ватажка опришків Олексу Довбуша (легенди про якого складались ще за його життя), перекази про язичників сонцепоклонців, останні з котрих відійшла у вічність лише наприкінці XVIII століття.

Бережуть гори у своїй пам’яті й чимал< таких подій, що їх люди звикли вважати ле гендами: скажімо, історії про «лелетів» - пра давніх велетнів-гігантів, перекази про яки: збереглися в усіх європейських народів і: багатьох народів Азії та Африки. Поетичн легенди про давніх людей-велетнів я не ра чувала під час своїх мандрів гуцульським: краями. Ці перекази зберігаються поколів нями гуцулів, і одна з давніх легенд розпові дає, що саме пралюди-лелети стали предкг ми володарів таємничого знання про землі й небо, рослини й каміння - предками ти> кого тут, у Карпатах, називають мольфар* ми...

Про лелетів-гігантів розповідають, що жили вони в горах та лісах. І були вони тими самими нащадками земних жінок та синів Божих, про яких ідеться в одній із книг Біблії 5 5 «І побачили сини Божі людських дочок, що вродливі вони, і взяли собі жінок із усіх, яких вибрали. За тих днів на землі були велетні, а також по тому, як стали приходити Божі сини до людських дочок. І вони їм народжували, - то були силачі, що славні від віку». (Буття, 6:2,4 ). . Вони корчували ліси та знешкоджували повені, перегороджували ріки і - забавляючись чи задля певної потреби - носили з місця на місце камені-скелі. Галльські та кельтські легенди розповідають, що саме гіганти поставили менгіри та дольмени («стоячі камені»), спорудили Стоунхендж та інші мегалітичні пам’ятки, які слугували кельтським племенам святилищами 6 6 Згадаймо образ Гаргантюа з відомого роману Франсуа Рабле. Письменник не вигадав цього персонажа, він також спирався на народні перекази. /, до речі, деякі дослідники виводять родовід гуцулів саме від кельтських племен. . Гуцульські перекази теж розповідають, що одинокі скелі та горби - це справа рук «лелетів». Розповідають: мовляв, ніс велет скелю чи камінь та й упустив його на землю. А то зазмагалися двоє «лелетів»: хто далі кине камінь? Так і зосталися стояти ці німі свідки могутності та сили прадавніх гірських жителів 7 7 У французьких переказах є також вульгарніша версія походження цих поодиноких каменів, що пов'язана з велетнями. .

Стоунхендж — найвідоміший мегалітичний комплекс Європи. Легенди стверджують, що його за одну ніч збудували велетні.