Громовиця Бердник - Знаки карпатської магії

Ті, кого називають - МАГИ.

...Так народжувалася ідея цієї книги.

Уперше вона виникла не тоді, коли я зустріла її героя.

І не тоді, коли вперше відчула красу й чари Карпатських гір.

І не тоді, коли прочитала книгу Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». Хоча саме тоді я по-справжньому полюбила той дивовижний світ, де здіймаються до хмар чорні вершини Карпатських гір, де могутні смереки та бурхливі потоки розповідають бувальщини про сміливих і гордих людей, яких ніхто ніколи не зумів скорити.

Там, серед зелених полонин, зустрічаються Іван та Марічка, щоб ніколи не розлучатися. Там живуть прекрасні нявки, котрі чаклунським співом та дивовижною вродою заманюють молодих легінів у гірські провалля. Там серед скель блукає чугайстер -«лісовий чоловік», він захищає людей від бісиць та усілякої нечисті і запрошує зустрічних до танцю.

І ще там живуть мольфари - чарівники й маги, ясновидці, знавці природи людської та небесної. Віщі мудреці, котрі володіють даром пророцтва і поетичного слова, передбачення долі людської та зцілення. Розповідають, що їм відомі таємниці землі й води, неба та вогню, «коріння лютого» і трав цілющих. Кажуть, вони можуть відвести град чи снігопад від полів, уміють перетворюватися на тварин, знають, як порятувати людину від лиха. Але - можуть позбавити розуму чи й життя. Вони «знають чари» - старовинні таємничі обряди, що здійснюються для того, аби відігнати хвороби чи вигнати нечисту силу, повернути щастя в сім’ю або й накликати лихо-біду на ворога. Старовинні перекази називають цих істот «земними богами». їх боялися, але допомоги просили теж у них.

Я гадаю, вперше думки про подібну книгу зародилися тоді, коли мені, молодій журналістці, батько 1 1 Олесь Бердник (1926-2003) - письменник-фан-таст, футуролог, мислитель, громадський діяч. - Тут і далі прим. авт. подарував талісман: срібне сонечко з усміхненим личком і напівзаплющеними, ніби в медитації, очима. І сказав: «Цей оберіг зробив один мольфар із Гуцуль-щини».

Мольфа

З іншого боку оберегу карбованими лініями незбагненних письмен дивилася на мене Таємниця. До того моменту слово «мольфар» було для мене означенням героя книги «Тіні забутих предків» та діда-відуна з легенд про ватажка карпатських опришків Довбуша. І звісно, я читала книги американського антрополога Карлоса Каста-неди про шлях старого брухо 2 2 Брухо (ісп.) - в країнах Центральної Америки так називають шаманів, чаклунів, знахарів. дона Хуана та магічну традицію індіанців племені які, «шаманські» монографії румунського істо-рика-релігієзнавця Мірчі Еліаде та дослідження американського шаманізму. А тепер срібне сонечко на моїй долоні підморгувало примруженими очима, ніби промовляло: в Карпатах дотепер збереглася особлива, втаємничена магічна традиція...

Кілька років тому я гостювала в друзів у Карпатах, і ми вирішили здійснити зо дві вилазки в гори. Отаборилися в Косові - одному з найдавніших гуцульських поселень з багатою, повитою легендами історією. Найбільше це місто відоме своїм ярмарком, на якому, за переказами, можна купити що завгодно, - а до другої світової війни, казали, можна було знайти навіть чорта у пляшечці, який потім допомагав у господарстві та сприяв збагаченню. Причому про це не тільки розповідають, а й вказують на конкретних людей, у яких буцімто така істота є.

Раніше Косів був важливим стратегічним поселенням (історичний центр міста й нині зветься Замковою горою, де збереглися рештки підвалин та оборонних укріплень замку). І ще донедавна з вершини цієї гори місто споглядав такий собі «Ідол»: чи творіння рук язичників - предків нинішніх гуцулів, чи химерно обточена водою та вітрами скеля, що нагадувала обрисами знамениті скульптури з острова Пасхи. (На жаль, років зо два тому на Замковій горі почали будувати розважальний комплекс, і природній ландшафт, а разом із ним «Ідол» почали поступово руйнуватися.)

Ця скеля-«ідол» з незапам’ятного часу охороняє підступи до Замкової гори в Косові.Фото з архіву автора.

...Із Косова ми рушили на південь, до Сокільського хребта. Це місце також легендарне: саме тут, у скельних печерах на Со-кільському, кажуть, заховали частину своїх скарбів останні карпатські опришки.