Громовиця Бердник - Знаки карпатської магії

У довколишніх селах розповідають:

неподалік від Сокільського в лісі є скеля,

що в ній колись давно опришки сиділи. . ^Якби хто дістався, то багато би там уся-L кого побачив: є там і пістолі мудрі-премудрі,

L й гроші. Але тяжко до тої скелі добутися, бо Д й стрімка дуже, й нечиста сила туди не до-. , І пускає, як хто туди наближається, то вона Гг

^ ) камінням мече. Та й до тієї печери такі двері У ведуть, що ніхто не годен їх відчинити. А но- у

чами чути, як там душі опришків виграють на флоярі та сопілці так, аж сум побирає... і)

Жив у печерах на Сокільському й один із засновників хасидизму - раббі Ізраель бен Еліазер. Народився він на Поділлі, та з юних літ мандрував, шукаючи істини, вивчаючи священні книги.

Переказ свідчить, що раббі Ізраель ішов понад Черемошем, аж доки не перетнув йому шлях величний скелястий хребет -Сокільський. Ізраель бен Еліазер сприйняв це як знак із небес і вирішив зупинитися.

Знайшов затишну печеру (на Сокільському їх багато - природних утворень, вимитих талими водами в скелях), і оселився серед дивовижної карпатської природи. Проводячи час у молитвах та медитації, намагався в плюскоті гірських джерел і шелесті листя вчути голос Божий. І одного ранку, при перших променях сонця (а можливо, це було вночі, коли Карпати купаються в зоряному дивоколі, а скелі шепочуться із зірками) шукач істини пізнав Божу Таємницю. Він збагнув: Бог не в синагогах і не в старовинних фоліантах. Він - у всьому, створеному Ним. Нема в усьому світі місцини, де б не було Бога. Любити Всевишнього - це любити й берегти все, що створене Його волею. І ще збагнув подвижник, що наймилішою молитвою для Господа є радість.

Раббі Ізраель був містиком і «видющим». Там, на Сокільському хребті, він спілкувався з великими пророками старовини і здійснював візіонерські мандрівки до Єрусалима. Гуцули дуже поважали самітника, називали його «святим рахманом» 3 3 Рахмани, або «блаженні предки», - за гуцульськи■ ми переказами прабатьки людей, які живуть у Вирії, посилаючи звідти урожайні дощі та всілякі гаразди. . Казали, що бен Бліазер спілкувався із самим Всевишнім. Розповідали про зустріч єврейського праведника з Олексою Довбушем. Буцімто прийшов гордий опришок до печери, розгнівався на самітника, що той, заглиблений в молитву, не звертає на нього уваги, та замахнувся барткою. Але рука, в якій був топірець, застигла в повітрі, ніби кам’яна. Збагнув тоді Довбуш, що перед ним - святий, і перейнявся великою повагою до відлюдника. Звідтоді частенько ватажок опришків приходив до печери на Сокільському, бесідував з Ізраелем. Що відкрив Олексі раббі бен Еліазер? Ми не знаємо... Але досі відлюдника з Сокільського пам’ятають у довколишніх селах.

Потім Ізраель бен Еліазер спустився з гір, почав проповідувати почуте Слово. Отримав ім’я БаальШем Тов (що означає «учительБожого імені»), а згодом перебрався на Поділля. Серед гуцулів же залишилась легенда про «рахмана», який учив, що корінь світу - в радості. І ця ідея була дуже близькою серцям гуцулів, у яких радість і танцювальні ритуали супроводжують навіть померлого 4 4 Згадаймо епізод з фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків», коли біля тіла Івана звучить танцювальна музика та відбувається забава. .

Усі ці перекази ми згадуємо, сходячи крутим схилом на вершину хребта. Під ногами в нас - гірська стежка, а навколо - «альпійські луки». І тисячі запахів: наприкінці літа квіти й трави пахнуть особливо, відчуваючи наближення осені. Гірські аромати сповнюють серце (і ноги теж) радістю та легкістю, і два високих пагорби залишаються позаду досить непомітно. Ми йдемо плаєм 5, а з далекої полонини долинають мелодійні передзвони, - там випасаються отари овець.

Минаємо порослий лісом схил, і перед нашими очима, ніби в казці, відкривається старовинна ґражда - маленька дерев’яна хатка. І господар її - старий гуцул - такий самий, як і ті, хто жив тут сто й більше років назад.

Гостинний ґазда показує нам джерело неподалік його обійстя: з-під каменя витікає кришталево-прозора, до судоми в зубах холодна цівка води. Він хитро' посміхається, коли чує уривки наших розмов про скарби легендарного ватажка опришків Олекси Дов-буша, нібито заховані десь серед скель Сокільського, та про магію, якою наскрізь просякнутий кожен переказ гуцульського краю.

5Див. словник діалектних слів у кінці книги.

Такі колоритні гуцули зустрічаються в Карпатах і сьогодні. Фото. XIX ст. З колекції УЦНК «Музей Івана Гончара».

Цілий день ми бродимо серед скель Со-кільського, - до речі, назва хребта, вочевидь, походить від скель, що громадяться по його спині: від цього він, якщо глянути з висоти пташиного польоту, схожий на якогось динозавра. Спроби подолати майже прямовисні скелі без жодного страхування, крім рук одне одного, увінчуються успіхом, і ми якийсь час сидимо на п’ятачку верхівки скелі, впиваючись неймовірним відчуттям перемоги. По черзі зводимось на рівні та гордовито розкидаємо руки, уподібнюючись до гірських орлів, які кружляють над нами...