1Леся Українка_Зібрання творів у 12 томах_Том 3 [Hurtom.com]

4Любов

От ми з вами не сходимося в симпатіях; я, власне, найбільше люблю новітню школу!

Лікар (до Люби)

І погано, дуже погано! От було за наших часів — Верді, Россіні...

Милевський

Ну, сі вже трохи пристарілись.

Лікар

Що ж з того? І ми з вами, Сергію Петровичу, не молодшаєм! Вже й нам, як то кажуть, не до Петра, а до різдва!

Олімпіада Іванівна

Ну, бог з вами, до різдва ще далеко!

Лікар

Та я так, до слова прийшлось. Що казати, таки вже «Gaudeamus igitur» тепер не заспіваємо. А колись співали, ого, ще як! Ще в мене був один товариш, чистий німецький бурш, той, було, як гукне (зводить на голос): «Gaudeamus igitur, juvenes dum sumus!» А що, Олек-сандро Вікторівно, ви часом не граєте сього? Воно й на фортепіано лепсько виходить, а нуте лиш!

С а н я

Ні, вибачайте, Якове Григоровичу, не тепер, мені вже додому пора.

Любов

(шпарко)

Е, куди ж ти, Сапечко, ще рано, зостанься... я так рада, що ти прийшла...

1«Отже, тішмося, поки ми молоді» — початок відомої латинської пісні університетської молоді.— Ред.

С а н я (усміхаючись лукаво)

Що я прийшла? Та ми ж так часто бачимось!

Любов

Сьогодні ми всі зібрались, можна було б славно час провести, я сподівалась, що ти згодишся мені пригравати!

С а п я

Ні, там уже, певно, мама вернулась і думає, куди се я поділась, та ще й (сміється) з мігренню!- Добраніч, Олімпіадо Іванівно. (Прощається з нею і з лікарем, потім подає руку Орестові.) Бувайте здорові. (Одчиняє середні двері.) Ух, як темно, я боятимусь!

Любов

Може б, ви, Оресте, провели Сапю?

Орест^ повагом з видимою неохотою повертається до дверей.

Милевський

Я вас проведу, Олександро Вікторівно, коли позволите!

С а н я

Ах, спасибі, та нам з вами, здається, по дорозі; добраніч, панове!

Милевський робить загальний поклін і кидається за Санею помогти їй одягтись. Обоє виходять. Орест зачиняє за ними.

вихід х

Ті ж без Сані і Мнлевського.

Орест сідає біля Люби на тому стільці, де стояло пуделко, тепер він тримає пуделко в руках. Лікар з Олімпіадою Іванівною за столом на протилежному кінці. Обидві пари розмовляють кожна окремо, але одночасно.

Лікар

(вслід)

А як же не по дорозі! Тепер скрізь буде по дорозі!

Олімпіада Іванівна

Нащо ви, Якове Григоровичу, дратуєте Милевського старістю, він сього не любить.

Лікар

Ба, не любить! А нащо сказано: пізнай самого себе! Та се я, не вам кажучи, з заздрощів — бачу, що чоловік от-от ожениться, то я йому навздогін: на тобі, коли так! Така вже наша старокавалерська натура!

Олімпіада Іванівна

А ви почім знаєте, що він от-от ожениться?

Лікар

Вже я таку прикмету маю. Ви зауважили, що він блищить немов насвіжо полакований? А як тільки людина почина вилискуватись, то вже кепська справа!

Орест

Дивно мені, Любо, як такі по всьому різні люди, як ви з Олександрою Вікторівною, можуть товаришувати. Як воно у вас вийшло?

Любов

Та я не можу сказати, щоб вона була мені дуже близька. Сю ілюзію робить більше звичай говорити на «ти», затриманий з дитячих літ.

Орест

(нахиляється до неї трохи)

Любо, чому б не встановити між нами сей звичай? Адже ж ми з вами ближчі друзі, ніж ви з Олександрою Вікторівною?

Любов

Се дитячий звичай, а ми з вами вже не діти. (Встає і відходить до вікна.) Ах, я й забула, що треба віднести Галі її концерт, вона просила конче сьогодні віддати їй. Піду лиш, воно ще не пізно. Ви мені вибачайте!

Орест

Ви мені позволите провести вас?

Любов

Не турбуйтесь, я не боюсь сама йти.

Орест

Ні, все-таки вже пізно, як же ж так самій?

Любов (не відповідає йому. До тітки)

Тіточко, я піду на хвилинку до Галі; я хутко вернусь!

(Виходить в праві двері. Орест за нею.)

вихід XI Олімпіада Іванівна і лікар.

Лікар

Як вам здається, Олімпіадо Іванівно, чи не почина вже і Орест Михайлович вилискуватись?

Олімпіада Іванівна

З якої ж би причини?

Лікар

Та я не знаю. Мені здається, що се вже Любов Олександрівна могла б нам краще роз’яснити. Врешті, тепер, по-модному, ніяких роз’яснень родичам не полатається, тільки в один прекрасний день прийде панночка і скаже: «Подивіться, тіточко, чи гарно на мені шлюбна сукня лежить? Мені се треба знати, бо завтра моє вінчання».

Олімпіада Іванівна (усміхається)

|Так, се на Любу похоже... Та тільки я думаю, що сього прекрасного дня ніколи не буде. Може, я й справді сих новітніх звичаїв не розумію, тільки я ніяк не збагну, що собі моя Люба думає. Воно, звісно, нехай би вона собі як хоче жила, та я он не можу дивитись, як її здоров’я руйнується. Я завжди казала, що ті книжки її до добра не доведуть. Якось у неї все разом: книжки, романси, гулянки, залицяння, приязнь... нічого не розберу!..