1Леся Українка_Зібрання творів у 12 томах_Том 3 [Hurtom.com]

Літне мешкання. Праворуч будинок з верандою і садком. На авансцені, теж праворуч, альтанка або трельяж, обернутий до публіки виходом. Ліворуч теж будинок, менший. Далі будинки і сільські хатки в садах.

В глибині сцени річка з пологим піскуватим берегом. Ранок. Світло яскраве.

Перед здійманням завіси чутно pianissimo, гуртовий спів «Пливе човен, води повен», дедалі іде він crescendo. Завіса здіймається, і в глибині сцени на річці показується човен з компанією

співців.

вихід і

Човен пристає до берега і з нього виходить Орест, Милевський, Острожин, С а п я і дві панночки. Перша панночка гарненька, в косах у неї лелії річні.

1-ша панночка Що ж, панове, будемо кашу варити?

С а и я

Та яка там каша? Снідати будемо у нас. (До Ми-левського.) Сергію, піди, серце, розпоряди, щоб скоріше давали.

Милевський пішов у будинок ліворуч.

Потім погуляємо в лісі, а вогні палити добре тільки увечері.

ВИХІД II Ті ж без Милевського.

Острожин (до другої панночки)

Добре ваші українські пісні придаються замість баркароли, ніяк я не сподівався!

2-га панночка Чому не сподівались?

Острожин

Де ж^ такий контраст: примітивний спів полудикого народу і — баркарола!

1-ша панночка

(до Ореста) '

Ви, Орестѳ Михайловичу, умієте через вогонь стрибати?

Орест

Звичайно, вмію; (До Острожина.) Чого ви, Острожин, знов лаєтесь?

Острожин

Я? '

2-га панночка

М-г Острожин був ласкавий обізвати наш народ ди-карями.

Острожин

Вибачайте, не дикарями, а полудикарями, се різниця,

і не тільки ваш тутешній народ, а взагалі. Нашому народу бракує навіть початкової культури, дресировки.

Орест

Спасибі!

1-ша панночка сміється.

С а н я

Що ж, Оресте Михайловичу, дресировка всякому потрібна!

Орест

Позвольте, однак...

1-ша панночка (капризним тоном)

Оресте Михайловичу, не сваріться, я так не люблю, як люди споряться!

вихід ш Ті ж і Милевський.

Милевський (виходить з будинку)

Все вже готово, Санечко.

Саня

Гаразд. Прошу, панове! Тільки треба там з човна забрати... Ти б, Сергію, пішов.

Милевський подається до човна, Орест і Острожин собі.

(Саня до них.)

Не турбуйтесь, панове, він може й сам забрати, там небагато!

Паничі все-таки йдуть.

Забери там і весла, Сергію, а то ще хто вкраде.

Милевський (од берега озивається)

Добре!

2-га панночка

Яка ж ваша домівка, Саню? Добре врядились?

Саня

Так собі, по-літньому. От прийдеш до мене у місті, там буде не те, я хочу справжній європейський салон врядити. Знаєш, в Росії здебільшого навіть заможні люди не вміють впорядити хати як слід, а, наприклад, у французів...

Панове вертаються від човнів з веслами і дамськими речами.

Ну, просимо, панове!

(Подається до будиночка.)

Орест

Та я хтів ще до матері зайти.

Милевський

Ще зайдете, маєте час, ходіть, ходіть; не зраджуйте товариства.

Ідуть з Орестом вперед; панночки з Острожиним трохи відстали.

2-га панночка (стиха)

Хто б міг думати, щоб з Милевського вийшов такий взірцевий чоловік і господар дому!

Острожин Ба! все то дресировка!

Сміючись, входять на гайок, потім у двері будинку.

ВИХТД IV

З будинку ліворуч на веранду виходить Любов. В руках у неї складаний стілець і скринька з красками. Вона ставить стілець, сідає боком до публіки, одчиняє скриньку, виймає палітру і пензлі, набирає красок і починає малювати на дощечці, вправленій в віко скриньки, від часу до часу поглядаючи на річку. Вид у неї змарнілий, немов заклопотаний. Згодом зітхає, становить скриньку долі, підпирає голову руками, а лікті впирає в коліна и задумується.

вихід V

Любов, лікар входить справа, з вудкою і кошиком в руках:

Лікар

(гукає)

Здорові, панночко!

Любов (кинулась, аж затремтіла)

Здорові! Ох, злякали ви мене!

Лікар

Чого? Ви думали, може, що се не я гукаю, а який перелесник? (Зіходить на веранду і подає Любі руку.) Ну, здорові ще раз!

(Сідає на сходах.)

Любов вітається з ним.

Лікар

Що се ви, панночко, такі сьогодні якісь знервовані? Може, нездорові?

Любов

Хто його знає, так якось не по собі: голова болить, і якось серце заходиться... не виспалась, певне.

Лікар Ного ж се так, душно було?

Любов

Ні, окрім того, так мені якось було не то сумно, не то страшно, трудно розказати. Сиділа я вчора в своїй хаті, писала листи довго, тіточка вже спала, і чогось мене такий острах взяв. От не вірю я в жадні пречуття, але так вве здавалось, немов щось має статись недобре у нас, чи з тіточкою, чи що... Я пішла собі понад річку. От сама не боялась іти, бо я не того боялась, що навколо мене, а якось самої себе страшно, того, що в мені. Мені здавалось, що от-от я мушу чогось закричати не своїм голосом і всіх вжахнути. Я довго стояла над річкою, було так темно, і в ній немов щось ворушилось, росло... і раптом мені подумалось: ах, се ж зо мною самою буде нещастя... Я стояла, аж поки став біліти день; тоді я пішла спати. І таке мені снилось недобре... Мені снився страх, почуття страху без причини. Ах, взагалі мені тепер такі сни сняться, такі тяжкі сни! І чого се, скажіть?