Зібрання творів у 12 томах. Том 05

Лев

Иехай-но я на другий раз принесу.

Куць

Ей, чи ж принесете? Принесіть, принесіть та вип’ємо, а я покличу своїх чортеняток — там такі втішні — та потанцюємо ха-ляндри.

(Дрібненько пританцьовує , приспівує.)

Тихцем, хильцем, вихилясом, скоком, боком, викрутасом — гоп! (Стрибнув за купину і зник.)

Суттєвих переробок зазнають в процесі написання також дії

II та III. Зовсім іншу кінцівку, наприклад, мала у первісному варіанті дія II. Після ремарки: «Той, хто в скалі сидить»

відступається в темні хащі і там притаюється. З лісу виходить Лукаш» було:

Лук [а ш]

(бачить Мавку, що йде йому назустріч з веселим одчаєм в рухах

і в очах)

Бач, нарядилась як!

Мавка

Хіба негарно?

Лук [аш]

Та відки дороге таке?

Мавка Для мене не дорого ніщо!

Лук [а ш]

(з подивом)

Ото сказала!.. Чому ти досі не була такою?

Мавка Бо не приходила моя пора.

Лук [а ш]

Якби я знав, що ти така, то може б...

Мавка (з надією)

Мати (з порога хати)

А ходи сюди, Лукашу,— маю щось розказати!

Лук [а ш]

(до Мавки)

Не втікай, пожди,

Я ще вернусь до тебе.

(Іде до матері, оглядаючись на Мавку, що стала над водою і по - правляе на собі вінок ,і серпанок, дивлячись у воду, мов у свічадо.)

Мати (нишком до Лукаша)

А відаєш, чого так нарядилась твоя приблуда?

Лук [а ш]

Чи не годі, мамо,

усе її приблудою взивати, бо, може, прийдеться сказати: «дочко».

Мати

(сміється)

Ото, хай бог боронить!..

Лук[аш] хоче відійти.

Та чекай, я ж щось казати мала.

Лук [а ш]

То кажіть, бо ніколи.

Мати Не квапся, ще поспієш, а мо вже опізнився?

Л у к [а ш]

Що?

Мати

А от що:

(нишком.) до неї, сину, кавалери ходять.

Л у к [а ш]

Ще що скажіть!

Мати Аякже, був сьогодні

один, такий пристойний, красно вбраний...

Дивлюсь в вікно,— аж він її цілує, а далі й у танець пішли обоє!

Лук [а ш]

Неправда!

Мати Коли я кажу неправду, хай не побачу праведного сонця!

Та глянь же — он його червоний пояс красіє на траві — згубив у танці.

Лукаш глянув, спалахнув і закусив губу.

Та що тобі журитись нею, синку!

Знайшов добро!

Лук [аш]

(насупивши брови)

Хто? Я журюся нею?

Не мав би чим!..

(Неначе міняючи розмову.)

Я мамо, хтів питати,

чи не пішли б ви взавтра до Килини.

Мати

А чом же, можна, чи тобі що треба?

Лук [а ш]

Та ніби на розглядини пішли б, а я б за тиждень вже й сватів заслав, як позволяете.

Мати ( втішена)

Ба, чом би ні?

Та що там ще розглядини, вже ж видко, яка робітниця,— таж як вогонь!

От просто б у неділю й засилався.

Лук [а ш]

Неділя взавтра.

Мати Ну то що, пішов би ізвечора тепера на село, а взавтра зрання можна й засилатись.

Л у к [а ш]

Як ви те кажете, то я й піду.

(Зваокливо йде через галяву попри озеро до лісу.)

Мавка (переймаючи його)

Куди ти, любий, тут я!

Л у к [а ш]

Ну то що?

Тут і сиди, а я не маю часу.

Сиди, сиди, а прийде знов коханок, то потанцюєш.

Мавка Що? Який коханок?

Л у к [а ш]

Та вже ж не я!

Либоиь, се був той самий, що розпалив тебе тоді навесні і ти, жируючи, як навісна, до мене кинулась. Розпусна дівко!

Се раз тобі вдалось!

Хіба зготуй дарунок на весілля,— для тебе все не дорого, багачка!

А я собі знайду таку до пари, що буде моїй матінці слугою, для мене ж буде вірною жоною.

Ну, годі. Йду на сватання! Прощай!

Мавка дивиться йому вслід з безумною тугою, потім шарпає на собі багряницю, що з шелестом падає додолу, зриває вінок і серпанок і кидається сама на землю. Сильний порив вітру зносить й жене зграями листя з дерева, сиві хмари линуть по небу, по їх чорніють пташині ключі, що линуть у вирій, Мавка б’ється в розпачливому риданні.