Зібрання творів у 12 томах. Том 05

Марія (перехоплює її річ)

Се нічого!

То знак вій подавав, що він в Юдеї Ііе хоче зоставатись. В Галілею він кличе нас! Ходім!

(Поривається йти, але спиняється і шпарко говорить до Юди.)

Він може тута до тебе прийде, то скажи йому, що ми вже в Галілею подалися, як він наказував. Коли він прийде, то ти не бійся...

Ю д а (з жахом)

Ні! Не хочу! Ні!

Марія

Та не лякайся! Він же не змінився!

Се ж не мертвяк, не марище якесь, бо він живий. Поранений, змарнілий, але живий... Жди. Він отак приходить: повіє вітерець... шелесть-шелесть... а далі: «Мир тобі!» і постать біла де-небудь в сутіні замріє...

Юд а

(здригнувшись, оглянувся)

Геть!

Не говори! Не хочу слухать! Геть!

Марія

Він прийде й скаже, що тобі прощає,

І поцілунок миру дасть...

10 д а (затикає вуха)

Мовчи!!

С а л о м е я Ходім, Маріє, сонце вже заходить.

Марія (дивиться в західний край)

Заходить сонце... Падає роса...

(Проводить рукою собі по виду.)

Стривай, мені роси набрати треба скропить своє волосся. Завтра рано я обітну його, бо я зав’ю гарячі рани панові моєму оцим волоссям, хай же буде свіже,

Як росяна травиця...

(Збирає жменею росу з колючих кущів, не завважаючи, що ранить собі колючками руку до крові. Всміхаючись, немов з розкоші, примочує собі волосся і гладить його. Збираючи росу, Марія віддаляє·* ться від Юди, Саломея й Сусанна ідуть помалу за нею, розмовляючи межи собою. Юда прислухається , дивлячись їм услід. Вони не оглядаються, мов забули про Юду.)

Сусанна (весело , по-дитячому)

В Галілеї

я польових лілей нарву багато!

Учитель любить їх. Сплету вінок, та гарний-гарний, мов корону царську, і попрошу Мессію, щоб поклав він собі на чоло. Може, він забуде терни єрусалимські? Правда, сестро?

Саломея (потакує головою)

Я покажу йому своїх діток,

він ще не бачив їх. І він дозволить

мені не розлучатись більше з ними.

Він любить діточок. Мої ж найкращі на весь Капернаум,— я не хвалюся, се й люди кажуть, що немає кращих.

Він може й сам лишиться з нами жити,—

Йому ж було в Капернаумі добре.

Сусанна Він любить Галілею.

Марія

То ходімо!

Ходімо в Галілею!

Сусанна і Саломея В Галілею!

Всі три раптом рушають далі такою самою прудкою ходою, якою

прибули.

Юда лишається сам. Який час стоїть і дивиться услід жінкам, поки вони не зникають з очей, конвульсійно зітхає, заломлює руки і знов береться до роботи, але вона йде йому не споро. Тим часом заходить сонце, і тінь від глинища лягає на ниву.

Юда здригається й оглядається.

10 д а

(навмисне намагається голосно сам до себе говорити, як той, кому жаско на самоті чи в темряві. Голос його трохи спотворений) Ну, і чого здригнувся? Що смеркає, що холодом із яру потягло?

Так що ж, я загартований... От зараз вогонь ще розкладу, і буде тепло, і буде видно...

(Виймає з-за пояса ножа, ріже пруття.)

Прокляте — колюче!..

Дівча казало: «Може, він забуде терни єрусалимські»... Ну, навряд!..

(Випускає з рук оберемок пруття і задумується. Далі трясе головою, мов заперечує якійсь думці.)

...Ні, ні! Бо я ж не знав, що так з ним зроблять! Вінець терновий... хрест... як міг я знати?

Могли ж його й помилувать...

(Смутним, остерігаючо-докірливим, не своїм голосом.) «Лукавий!..»

(З острахом.)

Се хто сказав?

(Оглядається й скрикує.)

Ой!!

(Б’є себе по очах.)

Тю, дурний! Чого?

От змалився! Вже темряви боятись!

(Боязко шилить очима вбік.)

...А там біліє щось... Та ні, то глина...

Ну, розпалю вогонь!

(Креше вогонь з каменя ножем, розпалює пруття — воно куриться і не розгорається.)

Щось не горить...

Чому ж? Воно ж сухе... Се кара божа!

(Знов спиняється.)

Сказав теж неподобне: кара божа!

(Глухо.)