Зібрання творів у 12 томах. Том 05

А та казала: «Він тебе простив...

Він прийде сам і скаже...» Ні, нізащо!

Не хочу бачити його! Не можу!

Скоріш умру!.. «Тепер немає смерті»,— вона казала... Як немає смерті?

А де ж мені подітися від нього, коли він прийде? Я ж умерти мушу, коли Ісус воскрес! Я з ним укупі не можу бути на одному світі!

Легкий подих вітру з гір, по деревах іде слабкий шелест. Юда, затремтівши, падає додолу. Шепоче:

Ось він іде... ось зараз... зараз скаже...

«Мир... мир тобі...»

(Схоплюється з заплющеними очима.)

Ні, треба поспішати!..

Десь тут був ніж...

(Мацає руками по землі, все не розплющуючи очей.)

Ох, де ж він? Де ж се він?..

Знов подих вітру, сильніший. Одно дерево стиха рипнуло. Юда в божевільному жаху кричить, затуляючи то очі, то вуха руками.

Мир? Мир? Не хочу миру! Не прощай!

Я не прощаю сам себе! Ісусе!

Мессіе! Сине божий! Одійди!

Позволь мені сховатись хоч у пеклі!

Мокрий росяний листок з дерева падає йому на лице.

Ой! він мене цілує!.. Смерте, смерте,

рятуй мене! Невже немає смерті?

(Похапцем зриває з себе пояс і накидає його одним кінцем на

ближнє дерево, а другим, зробивши петлю, собі на шию.)

Кінець.

Наведені уривки, особливо кінцева сцена каяття, суперечили накресленому з самого початку образові зрадника, який виправдовує свій злочин власницькою мораллю. Крім того, сцена самосуду, у якій Юда під впливом розмови з трьома жінками усвідомлює свій злочин і, боячися кари, вішається, певною мірою пом’якшувала безкомпромісне викриття і засудження зрадництва. В остаточному варіанті Леся Українка усуває наведені місця.

Соціальний акцент у висвітленні теми твору, переосмислення поетесою традиційної християнської легенди спричинилися до цензурних репресій. Постановою Київського тимчасового комітету в справах друку від 5.1 1911 р. на XII книжку ЛНВ за 1910 р., де надруковано «На полі крові», була накладена заборона Ч

Дата в чорновому автографі: «1909. 2.ІІ. Телав».

Подається і датується за першодруком.

ЙОГАИНА, ЖІНКА ХУСОВА

Вперше надруковано в журн. «Рідний край», 1909, № 32, стор. 4—11, і № 33, стор. 5—10. Тоді ж видано твір окремою відбит-кою.

В архіві письменниці зберігаються чорновий автограф драматичного етюду (ф. 2, «N*2 783) з окремими помітками, зробленими А. Кримським, і чистовий автограф (ф. 2, № 782), в якому порівняно з чорновим автографом є ряд незначних стилістичних відмінностей. Окремі слова в чистовому автографі виправлено рукою Олени Пчілки. Всі ці виправлення відбиті в тексті першодруку.

Леся Українка в листі до Надії Кибальчич від 24.У 1910 р., висловлюючи негативне ставлення до редакторських поправок у журнальних публікаціях своїх хворів, зокрема у публікаціях у журн. «Рідний край», писала: «Адже, напр[иклад], «Вісник» все «виробляє» форму моїх віршованих творів, хоча я виразно просила «лишити мої гріхи на моїм сумлінні», виробляє старанно — аж до повної руїни розміру... що поробите?! Таж нам платять — «скачи, враже, як пан каже, на те він багатий!» Подумаєш, хутко ЗО літ буде, як я вперше взяла перо в руки для віршів (правда, я його трохи зарані взяла), а мене все ще «виправляють» (от і мама в «Рідному краї» трохи виправила), либонь, я так і помру «молодою письменницею», що без редакторської ферули 17 17 Леся Українка. Документи і матеріали. 1871—1970. К., «Наукова думка», 1971, стор. 217—219. не судна кроку ступити... Не думайте, що се в мені манія непогрішимості говорить, мої редактори, запевне, мудріші від мене, тільки навіщо вони мені розмір псують?»

Про цей твір згадує Леся Українка також у листі до сестри Ольги від 25.ІХ 1909 р.: «Ще хотіла б знати і про другу посилку: чи отримала мама мій рукопис «Йоганиа, жінка Хусова» і чи думає і коли саме його друкувати. Коли вій до «Рідного краю» непридатний, то даремно мама стісняється се мені написати, бо я дуже пе люблю невиразності в таких випадках».

Датується за автографом.

Оскільки Леся Українка була незадоволена замінами у тексті першодруку, цей драматичний твір подається за чистовим автографом.

«Рідний край» — український громадський і літературно-науковий журнал ліберально-буржуазного напряму. Виходив у Полтаві 1905—1907 рр., у Києві 1908—1914 рр., у Гадячі 1915— 1916 рр.