М. Золотницький - Квіти в легендах і переказах

Та окрім вищезгаданого найширшого застосування, троянда мала до того ж і цілком своєрідне призначення. Вона слугувала символом мовчання, навіть присвячувалась Гарпократові — богові мовчання, котрий, як відомо, зображався юнаком із прикладеним до уст пальцем.

Латинське прислів'я стверджує: «in vino veritas» (істина в вині), вказуючи на те, що сп'яніла від вина людина може розбазікати іноді всі свої таємниці. А оскільки під час занепаду Риму було вельми небезпечно привселюдно ділитися своїми думками, то, аби нагадати розгарячілим головам про необхідність тримати язика за зубами, під час римських учт на стелі зали чіпляли майстерно зроблену білу троянду. Погляд на цю троянду змушував багатьох стримувати свою відвертість. Кажуть, що від цієї троянди виник відомий латинський вислів: «sub rosa dictum»— сказане під трояндою, тобто по секрету.

Римляни готували з троянди різноманітні напої і страви. Окрім вина, про що вже сказано, одержували, додаючи до пелюсток яйця, пудинги, а також желе, трояндовий цукор і численні солодощі, й до цього часу вживані на Сході.

Взагалі у римлян того часу потреба в троянді була настільки значною, що незчисленні трояндові сади в околицях Рима та всієї Кампанії не могли задовольнити їх, доводилося доставляти ці квіти кораблями з Александрії й Карфагену, внаслідок чого тут навіть виникла нова величезна галузь господарства. На трояндові сади перетворилися найродючіші місцевості Риму, на шкоду хлібним полям, тому більшість добромислячих людей того часу обурювалися. Марціал, наприклад, з гіркою іронією писав: «Єгиптяни, пришліть нам хліба замість наших троянд!»

Усі вулиці Рима були так просякнуті запахом троянди, що незвичній людині робилось погано. На кожному розі, на кожнім перехресті стовбичили торговці трояндами (гохагіі) або торговки й плетільниці трояндових вінків, їх налічувались цілі сотні, вони торгували ними навіть на ринках, як було колись у Афінах.

Нарешті, існувала в Римі особлива трояндова біржа із спеціальними маклерами, котрі займалися купівлею та продажем лише троянд, і ці квіти, звісно, були різних сортів та різної вартості. Найзна-менитішими й дорогоцінними вважалися квітнучі двічі на рік троянди із Пестума. Вони не раз оспівані найвизначнішими поетами Риму Вергілієм, Овідієм та іншими.

ТРОЯНДА У ЗАХІДНІЙ ЄВРОПІ

Таке ставлення римлян до троянди не могло, звісно, не викликати відрази до неї з боку перших християн, і вони дивилися на неї, як на квітку розпусти й погибелі, внаслідок чого Тертуліан написав суворе послання проти застосування трояндових вінків, а Климент Александрійський вважав навіть за гріх увінчувати себе подібним вінком.

Та з плином часу ставлення до троянди пом'якшало, і завдяки своїй дивовижній красі та приємному запахові вона почала потроху завойовувати прихильність християн. Минуло кілька століть, і святі отці, забувши її роль у дні занепаду Риму, оголосили троянду райською квіткою, присвяченою Богородиці.

Відтоді з трояндою поєдналось безліч релігійних та історичних переказів.

Так, наприклад, стверджується, що св. Доротея, розтерзана диким звіром у Колізеї, надсилає з ангелом антіохійському архієпископові феофілу троянду серед зими, що св. Домінік, прагнучи догодити Богові, сколов себе тернами, і терни ці перетворилися на троянди; що архангел Гавриїл, узявши білі, жовті й червоні небесні троянди, сплітає із них три вінки для Пресвятої Богородиці. Вінок із білих троянд означає її радість, з червоних — її страждання, а з жовтих — її славу і т. д.

Внаслідок цього й давньогерманські живописці любили зображувати Богоматір з Немовлям в оточенні трьох вінків із троянд, причому кожний із них мав вище наведене значення. Деякі з тих полотен збереглись і донині.

Так, подібну картину можна побачити в церкві містечка Вільгейм у Швабії, а другу в церкві містечка Кольмар. Остання має назву «Пресвятої Діви Марії в трояндових кущах» і вважається однією із визначних картин давньогерманського живопису.

Білі троянди називались тоді ще й трояндами Магдалини, і про них розповідали, що вони втратили свою барву від пролитих на них сліз розкаяння Магдалини.

По тому одна з легенд про хрест Спасителя свідчить також про мохову троянду, котра виникла, нібито, з крапель крові Христової, що впали на мох біля підніжжя хреста.

Ця кров, свідчить переказ, струмуючи по хресту, збиралась ангелами у золоті чаші, та кілька крапель випадково упали на мох, котрий, щоб уберегти їх від осквернення, жадібно всотав у себе.