М. Золотницький - Квіти в легендах і переказах

І, нарешті, ще за одним переказом, троянда походженням своїм завдячує богині полювання Діані.

Закохана в Амура, богиня приревнувала його до дивовижно прекрасної німфи Розалії, вважаючи, що той вибрав саме її. І ось одного разу, в лихому гніві, вона схопила нещасну, потягла в найближчий терновий кущ і, зранивши страшними колючками, позбавила німфу життя.

Дізнавшись про гірку долю коханої, Амур подався на місце злочину і, знайшовши її мертвою, у невтішному горі заплакав. Сльози його капали, капали на терен, мов роса, і — о, диво! — зрошуваний ними кущ почав розквітати дивними квітами. Ці квіти були троянди.

Троянда відігравала у греків визначну роль не лише у радісних чи сумних їхніх учтах, але й у домашньому побуті.

Вінком з троянд, перевитих миртом, прикрашали наречену. Трояндами заквітчували двері в її помешкання, пелюстками з троянд осипали шлюбне ложе. Вінки з троянд посилали одне одному закохані або ж клали їх біля порогу будинку. Якщо ж у когось із юнаків чи дівчат розривався вінок, то казали, що той чи та закохані, а коли вони заперечували — тоді звертались по допомогу до так званого трояндового оракула, тлумачення його, як свідчить Теокрит, полягало ось у чому.

Брали трояндову пелюстку і клали її на утворений великим та вказівним пальцями лівої руки отвір (як це ми робимо іноді з маковими пелюстками) і потім долонею правої вдаряли по ній. Якщо пелюстка залишалась цілою, то вважалося, що людина сказала правду, коли ж лопала, причому з тріском, то над хлопцем чи дівчиною починали підсміюватись, кажучи, що вони закохані, але безнадійно.

Трояндами й вінками з них греки вистилали шлях переможця, котрий вертався з війни, і заквітчували його колісницю. Ними ж прибирали тіло й надгробок покійників. Так, наприклад, Гомер стверджує, що Афродіта пошанувала ними загиблого Гектора і що Анхіз просив троянд, щоб прикрасити ними могилу свого друга. Троянди не в'янули також і на могилі Софокла.

Греки носили квітку на голові й на грудях як символ жалЬби, нетривалості нашого життя, котре так само швидко в'яне, як і запашна троянда. У них навіть було прислів'я: «Якщо ти поминув троянду, то не шукай її більше».

З іншого боку, греки прикрашали нею пам'ятники й урни з прахом, оскільки приписували їй чудодійну властивість зберігати смертні останки від тліну, і вважали, що запах її приємний душам померлих. Крім того, в бутоні троянди греки вбачали символ нескінченності, яка виявляється в її круглій, що не має ні початку, ні кінця, формі, й саме тому на грецьких надмогильних пам'ятниках можна було раз у раз зустріти щільно зімкнутий бутон троянди.

Не менш визначну роль відігравала троянда і в релігійних обрядах греків.

Трояндами увінчували богів, вінки з троянд клали до їхніх ніг. Та особливо прикрашали ними, як уже зазначалось, статую Венери: прив'ялі на її чолі троянди вважались навіть чудодійними.

Еліан описує такий випадок. У знаменитої куртизанки й першої на цілу Грецію красуні Аспазії в дитинстві на щоці був наріст, якого вона ніяк не могла позбутися, незважаючи на всі намагання знаменитих лікарів того часу. Цей наріст так спотворював обличчя, що Аспазія впадала у відчай, і, вже будучи сформованою дівчиною, вона вирішила за краще померти. Та врятував її сон. Нещасній приснилося, ніби улюблений птах Венери — голуб явився їй в образі молодої дівчини й запропонував зняти прив'язані на чолі богині троянди, приготувати з їхнього листя мазь і натерти наріст. Аспазія так і вчинила, наріст пропав, і вона стала найврод-ливішою жінкою Греції.

Найзнаменитіші в Греції храми Венери, що на островах Кірен і Родос, були оточені найрозкішнішими, величезними садами троянд. Тут схиляння перед трояндою зайшло аж так далеко, що навіть на монетах карбували її зображення.

Взагалі, слід зазначити, що в Греції користувались великою шаною не тільки сама троянда, але й торгівля нею та плетення вінків. І перша плетільниця вінків у давній Греції, красуня Гліцера із Сикіона, була увічнена знаменитим грецьким живописцем Паузіасом, котрий написав її портрет. Опісля за саму лиш копію портрета Лукулл заплатив кілька тисяч карбованців.

Із Греції колоністи перенесли троянду до Риму, й вона там чудово прижилась. Але ця чудова квітка набула тут зовсім іншого значення. Якщо в Греції вона була для богів символом кохання й краси, а для людей ознакою і веселих радощів, і глибокого смутку, то римляни в часи республіки вважали її атрибутом суворої моралі й нагородою за видатні діяння, а з падінням Риму вона стала поняттям розкошів та розпусти.