М. Золотницький - Квіти в легендах і переказах

Огорнувши, немов серпанком, увесь Схід легендами, троянда знайшла собі головний прихисток у давньому Ірані, країні персів, поети якої написали про її чарівність сотні томів.

Зі слів одного з тих поетів, вона була подарунком самого Аллаха. До нього одного разу з'явилися всі діти Флори з проханням призначити над ними нового володаря замість сонливого лотоса (нільської водяної лілії), котрий, хоча й був дивовижно гарний, та забував серед ночі про свої обов'язки правителя. Тоді Аллах, прихильно вислухавши їх, призначив правителькою квітів білу непорочну троянду з гострими шипами, що оберігають її.

Коли соловейко побачив цю чарівну нову царицю квітів, то був так заворожений її красою, що в захопленні притис троянду до своїх грудей... Але гострі шипи, мов кинджали, вп'ялися йому в серце, і яскраво-червона кров бризнула з люблячих грудей нещасного й зросила собою ніжні пелюстки дивовижної квітки. Ось чому, стверджують перські перекази, безліч зовнішніх пелюсток троянди й досі зберігають рожевий відтінок.

Слово «гюль», себто троянда, для перса, а особливо для персіянки, одне з найчарівніших слів. Та й сама Персія у поетів набула назви «Гюлістан» — «Сад троянд». І справді, тут усюди троянди. Ними переповнені сади і внутрішні двори, прикрашені усі приміщення, купальні, могили; без них не минає жодних урочистостей, жодного свята.

Особливо ж гарним буває у Кашмірі свято розквітаючої троянди. Тоді звідусіль сходяться до Кашміра молоді люди і, гуляючи по вулицях з кошиками троянд, кидають квіти у перехожих. Той чи та, в кого поцілили трояндою, вважаються щасливцями й зобов'язані зробити подарунок у відповідь. І всі з задоволенням це роблять, оскільки впевнені, що трояндовий дощ, котрий упав на них, принесе щастя.

Із перських поетів особливо оспівував троянду знаменитий Гафіз, і тому він навіть похований у містечку Кессер, що являє собою найбільший у світі сад троянд.

Любов та святобливе ставлення до троянди перейняли од персів турки, а точніше усі магометани, котрі, згідно з Кораном, вірують, що біла троянда виросла з крапель поту Магомета під час його нічного сходження на небо (жовта — з крапель поту Магометового віслюка, а червона — з крапель поту архангела Гавриїла). Тому вони приписують білій троянді очисну силу, і жоден магометанин не тільки не дозволить собі наступити ногою на троянду, але навіть побачивши єдину пелюстку на дорозі, він одразу ж її підніме і дбайливо покладе на чисте місце.

Саме тому, очевидно, очисну силу приписують вони й приготовленій із неї трояндовій воді, і султан Саладин, як відомо, відвоювавши у християн у 1189 році Єрусалим, увійшов до перетвореної хрестоносцями на церкву мечеті Омара не раніше, ніж вимивши усю підлогу, стіни і навіть скелі, на яких вона збудована, трояндовою водою. Скільки на це було витрачено такої води — можна зробити висновок хоча б з того, що для її перевезення знадобилось майже п'ятсот верблюдів.

Так само вчинив і Магомет II із храмом святої Софії, взявши Константинополь у 1453 році. Перш ніж перетворити цей дивовижний храм на мечеть, він велів вимити його трояндовою водою згори донизу.

Кажуть, що трояндою захоплювався великий Конфуцій, присвячуючи свої поезії її чарівності й запаху, оспівуючи як царицю квітів. Розповідають також, що з 18000 томів бібліотеки китайського імператора понад 500 присвячені троянді, в імператорських садах її стільки, що з неї щорічно одержують есенції на суму понад 50000 франків.

Цікаве застосування мають у Туреччині й пелюстки троянди, особливо ж рожевої. Ними осипають у сералях новонароджених, а якщо пелюсток на той час нема, сповивають немовлят у тонкий рожево-червоний газ, який дуже нагадує їх і котрий саме заради цього виписують у Туреччину з Єгипту тисячами аршинів.

Чи знали троянду давні євреї — питання спірне, оскільки деякі вчені стверджують, що єврейське слово «шошам» у Біблії, перекладене Лютером як «троянда», означає не троянду, а червону лілею. З іншого боку, згідно з Талмудом, червона троянда виросла з невинно пролитої крові Авеля й тому повинна слугувати прикрасою кожної єврейської нареченої в день її шлюбу, Скоріш за все, одначе, євреї познайомилися з нею не раніше VII століття до народження Христа, бо до того часу її зображення не зустрічається на жодному з папірусів.

Що ж до відомого знавця єгипетського життя Еберса та його роману «Уарда» (троянда), де цим ім'ям названа героїня давньоєгипетського твору, то це, очевидно, лиш захоплення шановного єгиптолога.