М. Золотницький - Квіти в легендах і переказах

Спочатку, як свідчить Еліан, римські воїни, вирушаючи на війну, скидали шоломи й одягали вінки з троянд, щоб набратися мужності, і взагалі на цей час вона є емблемою хоробрості. Це був ніби орден за геройство. Так, Сціпіон Африканський дозволив солдатам восьмого легіону, котрі першими ввірвались у ворожий табір, у день їхньої тріумфальної ходи в Римі нести в руках букети троянд і на увічнення видатної хоробрості вибити зображення цієї квітки на щитах. Так само й Сціпіон-молодший дозволив воїнам легіону, що першим піднявся

на стіни Карфагена, прикрасити вінками з троянд їхні щити і уквітчати всю тріумфальну колісницю. Взагалі ж спочатку трояндами Дозволялося увінчувати чоло лише тієї людини, котра здійснила щось видатне, і коли Марк Фульвій дозволив своїм воїнам після незначної сутички прикрасити шоломи вінками з троянд, то мав за це сувору догану від цензора Катона.

Троянда так високо шанувалась тодішніми римлянами, що навіть заборонялось прикрашати себе вінком у години трауру чи смутку, чи в дні, коли Риму загрожувала небезпека і коли якийсь багатий міняйло знехтував цю ухвалу, надумав під час Другої Пунічної війни з'явитися у себе на терасі у вінку з троянд, то його негайно, за наказом сенату, було кинуто до в'язниці, звідки його випустили аж по закінченні цієї війни.

Окрім того, троянда для римлян першої республіки вважалася також предметом священним, і щороку в Римі відбувались поминальні урочистості, котрі мали назву розалій або розалійських днів: «Dies rozationis».

Урочистості відбувались не раніше 19 квітня й не пізніш 19 червня і полягали, головним чином, у розкішному прибиранні могил та урн, де зберігався прах померлих, гірляндами й вінками з троянд.

Взагалі, якого виняткового значення у цьому випадку римляни того часу надавали трояндам, засвідчує звичай багатих людей заповідати великі суми на постійне прибирання їхніх майбутніх могил цими квітами. Для цього переважно використовували білі й кармін-но-червоні троянди. Перші, зазвичай, висаджували на могилах молодих людей, а другі — на могилах людей старшого віку.

Нарешті, без троянди не мислився тоді й домашній побут, і релігійні церемонії. Римляни прикрашали нею своє житло й домашні вівтарі, посипали шлях під час урочистих процесій. Особливо ж урочистою була процесія корибантів, жерців богині Цибели, охоронниці богів, тоді все покривалось білими трояндами: і статуя богині, і її жерці, і весь шлях.

Не таке значення троянди за часів падіння Риму. Із квітки величі вона стає квіткою забави п'яних оргій, ознакою ницої хіті. Тепер нею віншують не Венеру-Уранію — богиню чесного шлюбу й благо-словіння дітьми, а ганебну Венеру-Пандемос — богиню хтивості.

На той час зловживання трояндою як прикрасою досягло крайнощів. Так, наприклад, марнославний проконсул Веррес, звинувачений, як відомо, Ціцероном у продажності, пересувався по Риму не інакше, як на ношах, матрац та подушки яких постійно наповнювали свіжими пелюстками троянд, причому й він сам увесь був обвитий трояндовими гірляндами.

Ще більше троянд винищував імператор Нерон. У його знаменитій обідній залі, стіни й столи якої оберталися під час бенкетів за допомогою особливого механізму й відтворювали чотири пори року, замість граду й дощу на гостей падали мільярди свіжих трояндових пелюсток. Для кожної такої погулянки, за свідченням Світонія, витрачалось понад 180000 крб.

Але троянди винищувались у величезній кількості взагалі на усіх обідніх бенкетах римлян, оскільки не лише кожен гість мав бути увінчаний, трояндами прикрашали тих, хто подавав страви, рабів-прислужників, а також посуд, чаші з вином, обідні столи, нерідко ними вистилали навіть підлогу. Причому слід завважити, що вінки для гостей сплетені були не просто з троянд, а з трояндових пелюсток у вигляді луски навколо обруча.

Бажаючи якомога більше вдовольнитися запахом троянди, деякі патриції посипали її пелюстками навіть поверхню моря перед прогулянкою на галерах, а під час одного із святкувань ними була встелена уся поверхня Люцинського озера.

Та всіх перевершив своїм огидним винищенням троянд імператор Геліогабал.

На одному з його бенкетів, розповідають, знатні гості були закидані такою силою-силенною пелюсток, які падали зі стелі, що дехто, на велику втіху господаря, задихнувся під ними. Сам же він купався тільки у вині з троянд, яке після цього повинна була пити чернь. Нарешті, за його наказом, цією дорогоцінною вологою наповнювали й громадські купальні, внаслідок чого вони зазнавали осади з боку римського простолюду, який збігався сюди з усіх кінців Рима, головним чином для того, щоб напитися, а не купатися.