М. Золотницький - Квіти в легендах і переказах

Розповідаючи про цю троянду, не можна не згадати важливий для католицизму переказ про чотки, які по-французьки теж називаються троянди (le rosarie), оскільки їхні кульки напочатку виготовлялися з тертих трояндових пелюсток, склеєних гумміарабіком.

У католиків чотки запровадив засновник Домініканського ордену Домінік де Гузман, та, власне, родовід свій вони ведуть від східних народів, де спочатку чотками користувались ламаїстські монахи, а від них — турки, в останніх, дивним чином, вони теж називаються трояндами, хоч і виготовляються із кульок землі, узятої в Мецці або в Медині.

Тепер, якщо ми перейдемо до віддалених християнських держав, то побачимо, що найбільшою любов'ю троянда користувалась у Франції.

Тут троянду поціновували так, що навіть вирощувати її дозволя-

лося не кожному. І той, хто мав такий привілей, зобов'язувався щорічно доставляти міській раді на день Благовіщення три вінки, а на Вознесіння — корзину з трояндами, з яких опісля виготовляли дорогу трояндову воду, яку додавали, за звичаями того часу, до усіх святкових страв.

У XII столітті серед французьких дам виникає звичай носити вінки з троянд, вони одержують назву «шапель», а ті, хто їх плете — «шапельє» — тепер так називають капелюшних фабрикантів, тож, очевидно, від тих вінків походить і французьке слово «шапо» (chapeau) — шапка, капелюх.

Звичай цей невдовзі набув такого поширення, що навіть найбід-ніший вважав за обов'язок подарувати своїй доньці в день її весілля подібний «шапель», вона одягала його на голову під час вінчання. Звідси ж походить, очевидно, й назва «chaperon de roses» — невеличкий подарунок пошлюбленим або дитині на хрестини.

Завважимо, до речі, що й саме хрещення на той час не відбувалось без трояндової води, її доливали в купіль.

Байє розповідає, що такою водою хрестили, наприклад, відомого середньовічного французького поета Ронсара, внаслідок чого, коли за царювання Генріха II він став знаменитим поетом і одержав першу нагороду на змаганні поетів в Тулузі, йому замість звичайної золотої дикої троянди (шипшини), піднесли срібну статую Мінерви, ніби підкреслюючи, що, охрещений у трояндовій воді, він уже в пелюшках був визнаний поетом.

Одержавши цю нагороду, Ронсар, як розповідають, надіслав її в подарунок своїй шанувальниці — королеві Марії Стюарт, а вона у відповідь надіслала йому вінок із срібних троянд, на кожному листку якого росинками блищали чудесні брильянти)?). На стрічці, що обвивала вінок, було зроблено напис: «Ronsard, IАроІІоп de la source desmuses» (Ронсару — Аполлону джерела муз).

У XIV столітті у Франції виникає ще один своєрідний звичай, пов'язаний із трояндою. У палаті, що складає так звану королівську раду з 6 духовних та 6 світських перів, стає звичкою, аби кожен із перів, тільки-но в нього виникає справа в суді, підносив усім членам палати троянди. Звичай називається «daille des roses» і при палаті започатковується навіть особлива посада придворного постачальника троянд (rosier de la cour), місцеперебуванням якого визначається містечко Фонтене-о-роз, котре вже тоді славилося своєю культурою троянд. Містечко існує й понині.

Але в XVI столітті цей звичай, через постійні сварки членів палати за місця, припиняється, і ні в чому не винна троянда зазнає такої опали, що духовний суд у Німі виносить вердикт, аби вона відтепер слугувала знаком розрізнення християн від євреїв, котрі зобов'язані були носити її на грудях.

Але таке гоніння у Франції на троянду мало тимчасовий характер і обмежувалось деякими місцевостями, оскільки вже через кілька років серед садів містечка Провень (Provins) неподалік Парижа виник звичай щорічно вибирати короля троянд (Le roi des rosiers). Ці

вибори відбувалися в день св. Фіакра. Царювання такого короля тривало рік і супроводжувалось різноманітними почестями.

Подібні ж вибори, проте не короля, а королеви, або, як її називали, роз'єри, відбувалися і в містечку Салансі 8-го липня в день св. Медара.

Роз’єру вибирали одну з трьох найдоброчесніших та цнотливих дівчат усієї провінції. А для того, щоб не сталося помилки й титул дістався справді доброчесній дівчині, імена пропонованих на обрання виголошувались спочатку з церковної паперті, де кожен міг висловити про них свою думку і, в свою чергу, запропонувати, якщо знає, достойнішу.

Як тільки вибір відбувся, обраницю під звуки музики вели у супроводі 12 пар святково вбраних дівчат у панський замок, а звідти — до церкви св. Медара, де роз'єру чекав вінок, а точніше — звиток із чудесних троянд. Цим звитком, з молитвою, у присутності пастви, священик урочисто увінчував обраницю. Потім наставав час святкування. Увінчана дівчина одержувала як нагороду за своє цнотливе поводження 25 ліврів й користувалась своїм титулом роз'єри часто впродовж багатьох років (як звично — до заміжжя).