М. Золотницький - Квіти в легендах і переказах

Святкування це, як свідчить переказ, було запроваджене ще в VII столітті після Р. X. св. Медаром, архієпископом у Саленсі, котрий, щоб увічнити це свято, навіть залишив у спадок 12 десятин землі, із прибутків якої й видається нагорода роз'єрі.

Першою роз'єрою була сестра архієпископа, й зображення цієї урочистості збереглося й досі на фресках у церкві св. Медара в Саленсі.

З іншого боку, існує думка, ніби це свято встановлено лиш за Лю-довика XIII, доказом чого свідчить срібна пряжка, котру надівають як прикрасу на трояндовий вінок, її, розповідають, пожертвував сам король.

Подібні свята згодом поширилися і в інших місцевостях Франції. Особливо ж популярними стали ті, що проводились на честь пам'яті Мальзерба, міністра Людовика XVI, котрий, як і король, загинув на ешафоті.

Завважимо, до речі, що, окрім подібних урочистостей, троянда відігравала помітну роль і в народних виставах, котрі, очевидно, започаткували наші квіткові баталії.

Так, у містечку Тревізо з давніх-давен серед міста влаштовували фортецю, вали і стіни якої складалися з дорогих килимів та шовкових тканин. Знатні дівчата міста захищали фортецю, а знатні юнаки брали її в облогу. При цьому знаряддям облоги й захисту правили яблука, мигдальні горіхи та квіти, головним чином троянди, котрими кидали одне в одного, а також струмені трояндової води, нею захисниці фортеці обливали тих, хто йшов на штурм.

На цю виставу звідусюди пливли тисячі глядачів, і якось Фрідріх Барбаросса, присутній на одній з них, зауважив, що веселішого свята йому ще не доводилось бачити.

Особливо ж славились вони тим, що юнак чи дівчина вибирали

собі тут наречену чи нареченого, тобто подібні баталії завжди закінчувалось численними шлюбами.

Та не завжди троянда відбувала таку приємну мірію в моралі Франції.

Драматичну роль зіграла вона в житті Генріха IV в дні його молодості. Тоді він ще носив титул принца Беарнського.

Досконало володіючи мистецтвом стрільби з лука, він узяв участь у змаганні, влаштованому при дворі Карла IX, короля Наварського, у замку Нерак в 1566 році.

Влучити треба було в апельсин. Герцог Гіз, починаючи, збиває його з першого разу. Тоді Генріх підходить до однієї прекрасної сільської дівчини, присутньої на змаганнях, просить у неї пришпилену на грудях троянду, і пропонує зробити її предметом змагання.

Гіз не поціляє. Генріх пронизує троянду наскрізь й урочисто підносить її разом із стрілою дівчині.

Проте стріла, що пронизала троянду, водночас пронизала й серце молодого Генріха.

Він безтямно закохується в чарівну селяночку й повсякчас шукає випадку познайомитися з нею ближче.

Виявляється, це донька придворного садівника Флеретта.

З наступного дня садівництво стає улюбленим заняттям Генріха.

Він розташовує квітники поблизу басейну, куди, як дізнається Генріх, приходить по воду Флеретта, й разом із батьком дівчини старанно висаджує та доглядає рослини.

Відбувається тісніше знайомство. Приваблена увагою високопоставленого принца, зачарована його красою й молодістю, Флеретта й сама закохується.

Молодята на сьомому небі, блаженствують... Та у справу втручається суворий вихователь принца де ля Гошері. Вбачаючи, що подібне знайомство не личить принцеві, він усіляко переконує його покинути Флеретту, а коли той не погоджується, влаштовує його від'їзд додому в По.

Нічого не вдієш, доводиться розлучатись, але принц заприсягнувся Флеретті, що ніколи не забуде її, й повернеться в Нерак за першої ж можливості.

Бідолашна Флеретта не вірить, у відчаї заламує руки, проливає гіркі сльози й каже, що їй залишається одне — померти.

«Чи бачите ви,—звертається дівчина до Генріха у хвилину, коли подає голос дзвін, сповіщаючи: усе готово до від'їзду,— чи бачите ось цей басейн, що утворила затока Гаронни? Хоч би коли й хоч би звідки ви приїхали сюди, ви завжди знайдете мене тут!»...

Принц їде. Минає кілька місяців.

Непостійний за своєю вдачею, він незабаром забуває Флеретту й починає залицятися до інших. Флеретта дізнається про це. Не раз принц приїздить навіть до Нерака, та завжди має на оці інших, забуваючи про бідолашну Флеретту.

Та ось одного разу, гуляючи в саду у замку, він випадково зустрічається з Флереттою, котра за цей час стала ще прекраснішою. Кохання до дівчини збурюється в ньому, як і колись.

Він голубить її, благає пробачити його забудькуватість і прийти на побачення до басейну, де вони раніше зустрічались.