М. Золотницький - Квіти в легендах і переказах

Зачарований такою увагою, принц був у захопленні і, не знайшовши на своєму фракові петельки, де б міг закріпити дорогоцінний подарунок, негайно зробив, якраз навпроти серця, хрестовидний розріз на тканині й увіткнув туди троянду.

Ця винахідливість і ціна, якої він надав її невеличкому знакові

уваги, остаточно полонили Вікторію. Вона погодилась стати його дружиною.

То був дід короля Георга III.

Нарешті, троянда була й останньою квіткою, яку забрав із собою в могилу король Едуард VII. Прощаючись із ним навіки, вся у сльозах, королева Олександра, коли він лежав уже в труні, вклала йому в руку чудесну улюблену ним білу троянду.

ТРОЯНДА В НІМЕЧЧИНІ ТА В РОСІЇ

У Німеччині троянда (шипшина) з'являється ще за часів язичництва. У давньогерманських сагах вона присвячена цариці неба Фризі, ось чому навіть і до цього часу у багатьох місцевостях її називають Фригадорн. Зривати її дозволялося лише в п'ятницю — день Фриги. Вона росла на місцях, де колись були капища й де відбувались криваві жертвоприношення.

Трояндою користується й германський бог вогню Локі з настанням весни. Він сміється, й од його сміху тікає холод, тане сніг, а земля покривається трояндами.

Троянда згадується і в легенді про Брунгільду. Будучи валькірією, обов'язок яких переносити з поля битви душі загиблих за вітчизну воїнів у Валгаллу, Брунгільда зраджує даній обітниці і, втрутившись у битву двох королів, допомагає одержати перемогу тому з них, котрому Вуотан, бог війни, визначив загинути. У покару за це розгніваний Вуотан підкладає їй під голову гілку дикої троянди з мо-ховидними наростами, й Брунгільда та все її оточення впадають у глибокий сон, від якого вона може прокинутись лиш тоді, коли який-не-будь принц прийде і розбудить.

Одне слово, відбувається все те, що слугує як прототип нашої казки «Спляча красуня», а німецькою вона відповідно й називається — «Дика трояндочка».

Водночас червона троянда — символ меча й смертельної рани, і тому в танцях меча, що відбувалися пізніше на півночі, особливо в Гессені, трояндою називали також і дах, створений із мечів над царицею свята. Внаслідок цього ж у германських переказах трояндовими садами називали також і поле битви, і поле смерті, а потім ця назва перейшла й на кладовища.

Одначе, з іншого боку, садом троянд називається в Нібелунгах і справжній трояндовий сад. Особливо ж своєрідний переказ із Нібелунґів про трояндовий сад у Вормсі.

Король Гібіх, як стверджує переказ, після однієї кровопролитної битви влаштував для своєї дочки Крімгільди сад із троянд, 1,05 версти в обводі, посеред саду росла гігантська липа, під її кронами могли розміститися понад 500 жінок. Сад охороняли 12 героїв, найслав-ніший серед них — Зігфрід. Кожному із лицарів призначався в нагороду поцілунок і трояндовий вінок. Гільденбранд узяв вінок, але знехтував поцілунком. Монах Ільзам, що був серед лицарів, навпаки, не задовольняється одним вінком і одним цілунком, а вимагає таку ж кількість вінків та поцілунків для своїх 5 2 монастирських братів. Розпалюється боротьба, і, перемігши лицарів у єдиноборстві, монах одержує бажане.

Взагалі у давньогерманських сагах трояндовий вінок слугує часто й предметом виклику на поєдинок або переможною нагородою лицарю від дами серця, або ж, нарешті, знаком, що кохання його почуте.

Після запровадження у давній Німеччині християнства в ньому залишилось язичницьке поклоніння троянді.

За християнською легендою, білі садові троянди зобов'язані своїм походженням Пресвятій Діві Марії. Вони виросли на кущі, де Діва Марія розвісила сушити Христові пелюшки. Внаслідок цього у середньовіччя троянді приписували відлякуючий вплив на відьом та перевертнів. Останні, діткнувшись до неї, негайно знову перетворювались на людину, а відьми розпізнавались.

Цікава також легенда того часу про загнуті трояндові шипи.

Згідно з нею, сатана, коли Господь скинув його з неба, задумав знову вознестися й для цього вибрав шипшину, прямі стебла якої з її колючками могли б слугувати йому драбиною. Та Господь розгадав його наміри й зігнув стебла шипшини. Тоді роздратований сатана зігнув і шипи. Відтоді трояндові колючки не прямі, а загнуті донизу й чіпляються за все, що тільки торкнеться до них.

Приблизно тоді ж склалася й легенда про тисячолітній трояндовий кущ, що й нині є в Галдесгеймі. Кущ цей росте на кладовищі св. Анни, поблизу собору, й розростається, спираючись на зовнішню стіну хорів невеличкої готичної капели. Про його походження легенда свідчить таке.