Гнат Хоткевич - Камінна душа

Тоді ж Хоткевича-музиканта захопила ідея організувати цикл етнографічних концертів усіх народів Росії, яких він налічив близько 103. Склав приблизні програми цих концертів, «видрукував відозви, розсилав їх по всій державі, друкував у часописах, діставав уже матеріали. Але що ж — один у полі не воїн», — з гіркотою писав він у «Моїй автобіографії». Задум не вдалося втілити у життя, хоча робота була проведена величезна.

Поза цим його весь час не полишала думка перевезти на Наддніпрянську Україну Гуцульський театр, щоб ознайомити своїх земляків із чудовим мистецтвом гуцулів. Через відсутність відповідних коштів та інші перешкоди і цей задум не здійснився. Щоправда Хоткевичу вдалося реалізувати першу частину задуму — перевезти з Галичини до Харкова невелику групу майстрів-різьбярів і відкрити майстерню гуцульських виробів. Реалізуючи їх, мав намір назбирати коштів на перевезення театру. Як згадував він пізніше, «майстерню я заклав, убухавши на неї все (може не повірите, але буквально зостався в одній сорочці)...»

Єдиною людиною, яка підтримала його у цій справі, була славетна українська актриса Марія Костянтинівна Заньковецька, про яку Гнат Мартинович з палкою вдячністю писав: «Тільки вона! І коли впадуть їй до рук, може, ці рядки, нехай відчує, що низько хилю коліна й голову перед людиною, яка пішла назустріч навіть фантастичній, але рідній справі». З початком Першої світової війни всіх майстрів-гуцулів було заарештовано як ворожих шпигунів і кинуто до концентраційного табору. А самого Г. Хоткевича як політично неблагонадійного у березні 1915 р. вислано за межі України без права проживання у будь-якій з українських губерній.

Спочатку письменник виїхав до Білгорода Курської губернії. Але поліцейським чиновникам здалося, що він перебуває у небезпечній близькості до неньки-України. На їхню вимогу Хоткевич змушений був оселитися у Воронежі, де займався переважно написанням історії земства Вовчанського повіту.

До Харкова письменник повернувся лише після Лютневої революції й поринув у активну громадську, культурницьку та письменницьку працю. Тут Хоткевича обрали на гласного міської думи, водночас він працював у архіві й багато часу і сил приділяв відродженню української культури: читав лекції про народні' пісні, про кобзарів і українські музичні народні інструменти, організував першу в Україні капелу бандуристів, написав чимало музичних творів для бандури, романси і хори на слова Шевченка, Франка, Лесі Українки, П. Тичини, «Гуцульську сюїту», хорову капелу «Гайдамаки», вів клас бандури в Харківському музично-драматичному інституті. З 1921 до 1928 р. викладав українську літературу в Харківському зооветтехнікумі.

Водночас Гнат Мартинович працював над дослідженням і теоретичним узагальненням багатовікового народного і власного плідного досвіду гри на бандурі, вивченням також інших народних музичних інструментів, результатом чого стало видання 1920 р. першої частини «Підручника гри на.бандурі» та монографії «Музичні інструменти українського народу».

Але головним напрямком його багатогранної діяльності залишалася літературна творчість. У 20-ті роки письменник завершує і видає драми «О полку Ігоревім», «Село в 1905 році», тетралогію «Богдан Хмельницький», збірку оповідань «Гірські акварелі». А на початку 80-х років завершує працю над історичною повістю «Довбуш», яку українські літературознавці розглядають як чи не найперший і найбільш широкий у по-жовтневий час соціально-психологічний твір про славетного ватажка опришківського руху на Гуцульщині. Крім того, він розпочинає працю над новим великим твором — тетралогією про Т. Г. Шевченка: «Тара-сик» — «Тарас» — «Тарас Григорович Шевченко», яку так і не закінчив. Багато уваги приділяє він і літературним перекладам, зокрема драми давньоіндійського поета Калідаси «Шакунтала», творів Шекспіра, Мольєра, Шіллера, Гюго, виступає з науковими розвідками «Народний і середньовічний театр в Галичині», «Театр 1848 р.».

Невтомна праця Гната Хоткевича на терені розбудови рідної культури заслужила визнання народу. 1922 року було урочисто відсвятковано 25-річчя його творчої діяльності. З нагоди цієї дати вийшло нове видання повісті «Камінна душа», а протягом 1929—1931 рр. у видавництві «Рух» опубліковано твори письменника у 8 томах.

Кінець 30-х років став фатальним для письменника. Жахлива хвиля сталінських репресій, що знищила багатьох видатних діячів української культури, поглинула і Гната Хоткевича. 1937 р. він був безпідставно репресований за звинуваченням у націоналізмі, а в лютому 1938 р. кинутий до Харківській в’язниці. Там хворий і немічний вже письменник отримав висновок медогляду, в якому зазначалося: «Следовать на север может». Хоткевича було відправлено у північні сталінські табори, де він помер 8 жовтня 1938 р.