Анджей Піліп`юк - Хроніки Якуба Вендровича

- А що це? Це... це, може, розчинник?

- Та яке там. Та це мій бімбері

Якуб встав і підійшов з лопатою до сусідньої могили, в якій мав би спочивати прах попереднього настоятеля. Ек?орцист витягнув хрест ще зі свіжої землі і з почуттям відповідальності втикнув його поряд у землю і взявся копати.

- Невже це потрібно? - не на жарт розхвилювався отець Павел.

- Необхідно, ну... і цікаво.

Труна лежала не глибоко. Якуб розчистив віко, якусь мить вдивлявся на могилу і з розмаху вбив у неї лопату. Гроб виявився порожнім. Дідок відкинув лопату в бік.

- Здається, прийшов наш час, - сказав.

- І що нам треба робити? - священик занепокоївся. Треба закопати ті труни.

- Нє, не хочу. Нам треба їхати. Давно вже треба було це припинити.

- Але..

Якуб безцеремонно схопив отця Павла і потягнув за собою. В кущах за цвинтарем на причепі трактора стояла цистерна з насосом, щоб відкачувати каналізацію. Сильний запах солярки знищив усіх комарів в радіусі десяти метрів. В кабіні трактора сидів хтось і покурював собі. Побачивши, що хтось наближається до трактора, він виліз із кабіни і зник у заростях.

- Тобі шо, на орбіту захотілося взлетіти?! - викрикнув Якуб в слід невідомому.

- Хто це був? - запитався отець.

- А-а, та це так, друг. Але він не мав бажання зустрічатися, ось. Ну, їдемо!

Отцю Павлу нічого не залишалося, як сісти поруч із Вендровичем. Сидіти було досить не зручно, особливо, коли трактор підскакував на пагорбах. їхали полем, але незадовго Якуб звернув у ліс. В лісі їхали під досить стрімку гірку. На вершині стояло велике сухе дерево і невеликий будиночок, який більше нагадував хижу. Біля будинку було припарковано вісім автомобілів, між іншим, серед них була і міліцейська машина. Якуб перевірив і зарядив револьвер.

Вони зайшли до хати. Там було порожньо. Лише в кутку десь з-під підлоги просвічувалося слабке світло. Якуб підняв дерев'яну кришку і вони зійшли вниз по драбині. В підвалі горіло світло. І як виявилося, це був не погріб, а цілий тунель. Священик роздивлявся по стінах і щось повторював сам собі під ніс. Стіни були збудовані з великих однакових кам'яних плит, які були покриті різьбленими хвилястими лініями.

- Я такі у Франції бачив, - сказав.

- Мегаліти, так? Це так називається?

- Так, але...

- Йдемо далі.

Прийшлося йти далі. Незадовго дійшли до перехрестя тунелей в печері. На підлозі лежали тисячі кісток, накиданих на одну купу. Вендрович і Марковський йшли далі і дійшли до входу у великий кам'яний зал. Посередині цієї величезної кімнати стояв стіл діаметром в п'ять метрів, на якому догоряв вогонь. Навколо були розкидані кості, пляшки з пива і горілки. Всі учасники цієї оргії спали спокійним сном, виморені алкоголем і переїданням. Отець Павел стояв, мов вкопаний. На стінах олійною фарбою красувалися наскельні малюнки, на яких було зображене доісторичне полювання на мамонтів. Якуб торкнувся його плеча на знак, що вже пора йти.

- Щось тут не співпадає, - шепнув священик дорогою назад. - Ті, що збудували мегаліти, жили тридцять тисяч після того, як вбили останнього мамонта і сімдесят тисяч років після неандертальців...

- А що тут не зрозуміло? Значить, перемалювали собі з фотографій у книжках, - спокійно відказав Якуб. - В принципі це вже не важливо. Важливо наступне, - всі ці тварюки, включаючи і дітей, зібрані тут разом.

Вийшли з хатини. Екзорцист відмотав шланг від цистерни для відкачування каналізації і втикнув його у вхід до тунелю.

- Що ти вигадав? - здивувався священик.

- Я спалю це кубло! Це буде за того з'їдженого друга і для добра людства.

- Але ж так не можна!

- Чому ж це?

- Ти ж їх всіх позабиваєш...

- Ну і що?! Це ж нелюди! Це ж неандертальці! Я не знаю, як їм вдалося так вижити і дожити до сьогоднішніх днів, але я знаю, що їм прийшов кінець. Вони схрещувалися лише між своїми, мали свою релігію, поїдали своїх померлих. Вони заслужили на таку кару. Та навіть хоча б за твого попередника.

Якуб відкрутив кран і тисяча літрів солярки попливла тунелем.

- Але ж...

Якуб перезарядив револьвер і приставив дуло священику під бороду.

- З точки зору церковної науки, вони не існують. Тому нічого й не відбудеться.

Вендрович опустив зброю і поправив загнутий шланг.

В цей момент отець Павел нахилися і підняв півцеглини. Замахнувся і зі словами «прости Господи», лупанув Якуба ззаду по голові. Якуб побачив перед собою фонтан іскр. Спочатку перелякався, що це солярка взірвалася в цистерні, але потім впав на землю, і всі проблеми перестали бути для нього актуальними.