Анджей Піліп`юк - Хроніки Якуба Вендровича

- Ви мені написали, що усі матеріали знаходяться в папках. Що це означає?

- Ваш попередник забагато знав. Його вбили.

- Чув про це. А чи вже відомо, хто це скоїв?

- Є така латинська сентенція, дослівно не пам'ятаю, але зміст такий: «Винен той, хто отримує з того користь». Трохи насолив він їм. Дістав їх, от вони й прибрали його.

- Аякже міліція?

- Два чоботи пара! Своїх не рухають. Але якщо Вам буде потрібна моя допомога, тоді...

- В мене є Ваша адреса..

- Наближчим часом я там з'являтися не буду. Вони скоріше за все мене впізнали. Треба буде десь пересидіти, як в старі добрі часи. Отже, так, якщо я Вам буду потрібний, то дзвоніть Семену Корчажці в Войславіцах. Номер телефону -сто десять. Це так, як в тому гедеерівському фільмі про їхніх міліцейських.

Зупинились біля парафіяльного будинку.

- На все добре. Якщо буде потреба, до Ваших послуг.

- Але що тут відбувається?

- Скоро сам дізнаєшся.

Мотор завівся і машина зникла в темряві.

- «Якби люди знали тягар правдивої віри, то в світі було б більше атеїстів» - отець процитував, прочитані за часів навчання в семінарії, слова.

А потім пригадав собі, як його дивний новоспечений друг рубав двері сокирою, щоб його друг, який вже Богу душу віддавав, зміг висповідатися. Почуття поваги наповнило його серце. Сам він би, мабуть, ніколи на подібне не погодився б. Так роздумуючи, отець Павел ввійшов до кімнати, закрив за собою двері і відкрив сейф. Він шукав папку з іменем Якуба Вендровича, але це виявилося марною справою. Лише згодом згадав, що Войславіце знаходиться на території сусідньої парафії. Зітхнув ще раз і пішов спати.

Кури томно покльовували крихти після сніданку. Отець Марковський, переповнений внутрішнім спокоєм, зворушливо спостерігав за Божими створіннями. Бурхливі нічні пригоди майже стерлися з його пам'яті. І йому навіть вдалося себе переконати, що це був усього лиш страшний сон. Сільська місцевість при денному світлі виглядала навіть досить приємно. Типова сільська вуличка тягнулася кілометрами і зникала десь в долині. За селом поле простяглося далеко-далеко і переходило плавно в пагорби, які ховалися в густому лісі. З двох сторін вздовж дороги росли тополі. Надворі осінь. Дорогою проїхала вантажівка. Субота. Завтра він, як парох, буде відправляти свою першу месу. Отець Павел потягнувся і з задоволенням вдихнув на повні груди свіже ранкове повітря. Він вже навіть полюбив це селище. Його медитацію перервав поліцейський патрульний автомобіль. Машина була не першої свіжості і деякі деталі трималися на чесному слові, вікна були настільки захляпані болотом, що важко було зрозуміти як їм вдавалося щось через них побачити. З машини вийшло двоє міліціонерів. А взагалі-то вони навіть не були схожі на них. Вони більше були схожими на людиноподібних істот, які натягли на себе не найкращої якості і невідповідного розміру форму. А між собою, як два рідних брати, і в певному сенсі навіть нагадували осіб із вчорашнього страшного сну. Вони мали такі ж виразні риси обличчя над очними орбітами, випуклі вилиці, асиметричний приплюснутий лоб і маленьке дуже втягнуте підборіддя.

- Отець Марковський? - переконався перший людиноподібний. - Я тут дільничний. Мене звати Юзьва.

- Чим можу допомогти? Може, Вам посвятити відділок?

- Ми тут не за дурницями приїхали, а у справі, - пояснив другий пітекантроп. - Вчора вночі люди бачили Вас на місці злочину. Там, де спалили маєток Бардака.

- Не заперечую, що минулої ночі я сповідав людину при смерті в якомусь будинку на погорбі, якщо Ви про це.

- Ну. Це вже добре. А хто Вас туди завіз, а?

- Враховуючи той факт, що мені, як особі духовного сану, не прийнято говорити неправди, я просто буду вимушений скористатися своїм правом свободи совісті і відмовити Вам у подальшій співпраці. На цьому наш діалог щодо цієї теми вичерпано, - з гідністю відмовив отець Павел.

- Шо?! - здивувався міліціонер.

- А це означає, що він нам більше нічого не скаже, ти, дурень! - пояснив йому дільничний.

- Шо не скаже? Та я йому... - розізлився другий і вже був схопився за палицю.

- Чекай, ще не зараз, - заспокоїв його Юзьва. - Ой, не добре, отче, ви так у нас починаєте. Ми ще якось з Вами поговоримо, - і дільничний єхидно посміхнувся. - Ми зараз йдемо, але ще повернемося. А! Я зовсім забув попередити. Як тільки нам попадеться будь-який транспорт з Вашими вервичками, от тоді зустрінемося і поговоримо інакше. А ми зі свого боку і митницю вже попередили. Ми Вам, чорній мафії, ще покажемо, хто тут хазяїн\