Олександр Федорук - Московитія проти України - політика, культура...

Для активізації імперських ревеляцій Москва у вигляді спеціального сюрпризу Україні прислала свого часу до Києва посла Віктора Чорномирдіна з надзвичайними і незвичайними для нас повноваженнями — талановитого, ініціативного політика, що, однак, підняв своє кремлівської ваги ім’я московицькими ідеями підбити, поставити на коліна народ «дорогої» йому України. Чорномирдін щиро прагне навести порядок у нашому домі з поштивою «делікатністю» і не менш поштивою затятістю «старшого брата». Отже, ініціативний, енергійний Чорномирдін знає, як себе поводити в постколоніальній державі, пригріваючи під своїм крилом секретні служби і підривно-шовіністичну агентуру (аж кишить од них!), різного роду добродійно-месіанські інституції (на кшталт царської пам’яті слов’янофільство, русофільство), опікунські осередки із захистом російської мови, педалюванням двомовності (і тотальним витісненням української мови з усіх ареалів суспільного уживання).

Наберімося терпіння й прочитаймо цитацію з опозиційної газети «Інформбюлетень»: «…він отримав посаду посла Росії в Україні. Ця посада видається ідеальною для Чорномирдіна. Він знову опинився серед друзів. Чорномирдін як голова Газпрому підтримував тісні стосунки з Павлом Лазаренком, Ігорем Бакаєм та іншими українськими високопосадовцями і проводирями енергетичного бізнесу.

Перше, що зробив Чорномирдін на своїй новій посаді посла Росії в Україні, — це придбав літню дачу на Дніпрі колишнього першого секретаря Центрального Комітету Комуністичної Партії України — Володимира Щербицького. Власне, Чорномирдін цю дачу купив у Ігоря Бакая, дискредитованого і звільненого з посади голови Нафтогазу України — державної газової монополії, що співпрацювала з Чорномирдіним, коли той головував у Газпромі — російській газовій монополії. Ігоря Бакая тоді звинуватили у присвоєнні мільйонів доларів від Газпрому та від газпромівського партнера — компанії Ітера. Але виділивши величезні суми на спонсорування виборчої кампанії Леоніда Кучми, Ігор Бакай уникнув у такий спосіб офіційного слідства в цій справі» 6. Ось такий він, цей політичний альянс… Кучма—Чорномирдін—Бакай (через кілька років Кучма згадає «послуги» молодого хижака Бакая і підшукає для нього посаду голови державного управління справами адміністрації президента — щуку кинули у річку!..). Де сховався сьогодні від українського закону державний злочинець Бакай? Цей державний злочинець, зрадник України, її народу знайшов у Москві притулок! Москва пригріла злодія і бандита Ігоря Бакая — їй це вигідно і потрібно. Злочинці усіляких мастей гріються під кремлівськими зорями, знаходять притулок у «зореносній»…

Український народ прокляв Бакая і увесь його бакаївський рід. Віровідступник він, вбивця і ненаситний кровопивця, вовчиця вигодувала його своїм молоком, тхір виховував, а не батько Михайло. На посадах в «Інтергазі», «Укрнафтогазі», у недоброї слави ДУСі (Державне управління справами Президента України) — кров, кров, кров — під янгольським крильцем Леоніда Кучми. Хто з вищих посадовців московсько-кучмівського клану думав про український народ? Хто дбав про престиж держави?..

Любов до рідної землі, отчого дому, батьківського гнізда робить нас добрішими, поряднішими, шляхетнішими, — про це писалося у різні часи і різними людьми не раз. І щоразу на новому колі життя ті, які народилися, аби творити для добра, переконувалися: найкраща та земля, що пов’язана з дитинством, материнською усмішкою, батьківською теплою долонею. Сьогодні ми вкотре повторюємо сказане нашими попередниками, вкотре засвоюємо на прикладі власного досвіду: рідна земля починається з рідного села, міста.

Життя людське справді нагадує коло, початок якого означений народженням, а кінець звістує відхід у Вічне життя. У цьому колі ми зачаровані любов’ю до близьких, інших людей, тих, що означують наше спільне сходження по колу, тих, що їх з любові до Бога називаємо братами і сестрами. Кожна людина має призначене для неї коло. І кожне покоління живе в одному колі пам’яті, історії, знань. Через те історія кола України є історією багатьох поколінь, що мали і несли любов до рідної землі, любов до Божого Дому, де перебувала в усі часи — спокою чи неспокою, мирної злагоди чи ворожої навали — особлива благодать. Це є любов, що властива кожному народові.

Найбідніший пастух, плугатар, чумак, візник, швець, коваль, бондар, сирота безіменний у храмі Божому шукав прихистку, заспокоєння, благодаті, і поспішав він до цього храму на богослужіння стишений, з полегкістю й радістю. Церква була для нього пам’яттю, що простилала ясну нитку любові і добра від покоління до покоління.