Ґевін Френсіс - Метаморфози. Нотатки лікаря про медицину та зміни людського тіла

«Перевтілення» складно розуміти буквально, але воно промовляє до всіх відчужених, переслідуваних і безсилих. Метаморфоза Замзи ізолює його фізично й ментально, як ізолюють душевно чи тілесно хворих їхні недуги. Міфічні та фольклорні сюжети про такі перевтілення мають власну, бодай внутрішню логіку. Замзі такої радості не перепадає: він «безпорадно дивився на свої лапки, які метлялися ще швидше й безладніше» [10] Кафка Ф. Перевтілення. Перекл. з нім. Є. Поповича. К.: Журнал «Всесвіт», 2000. № 1—2. .

Один із в’язів біля клініки особливий – але не через висоту чи переплетення крони, а тому, що колись за десяток метрів від нього впав один із моїх пацієнтів. Ґері Гоббс не був верхолазом – він був просто молодиком із шизофренією, який, споживши наркотичний коктейль із МДМА, узяв собі в голову, що перетворився на кота. Свідки згадують, що того дня він шастав вулицями й зазирав у смітники, перш ніж видряпатися на дерево й сичати на перехожих. Ті викликали поліцію – він заліз вище. Коли підійшов допитливий собачник, Ґері вереснув і позадкував, виявивши досі небачений жах перед псами. Поки поліцейські радилися, як його звідти зняти, молодик послизнувся, упав, зламав зап’ясток, ударився головою й вив на траві оглушений. Його швидко доправили до лікарні швидкої допомоги.

На ранок, прокинувшись у палаті із загіпсованою рукою, Ґері відмовився говорити про вчорашнє з місцевим психіатром. Його відпустили додому – в одну з маленьких квартирок житлового комплексу з вахтером напохваті. Зайшовши перевірити, як він, я помітив початі бляшанки котячого корму на кухні й поцікавився, чи він це їсть. Кілька разів запитав про ту ніч, але він змінював тему. Останнє, що я чув, – Ґері взяв собі кількох вуличних котів і вирізав у дверях для них прохід.

У європейських і близькосхідних міфах перевтілень немало, і дехто з дослідників вважає їх свідченням давніх тваринних культів. Зазирнувши в інтернет, можна побачити, що обожнювання котиків і песиків залишається потужною мотивацією людських учинків. Фольклор також сповнений трансформацій – від історій про кельтських селкі, де люди перетворюються на морських котиків, до духовних тваринних перевтілень шаманізму. У всіх цих розповідях є спільна сюжетна риса: відриватися від людського світу небезпечно, селкі, що надто довго пробуде в подобі котика, кине людське життя, недосвідчений чи духовно безсилий шаман міг назавжди залишитися у своїй звірячій подобі.

«Усі вони певною мірою – в’ючні тварини, – писав Торо, – покликані переносити якусь частину наших думок». Зайдіть у будь-яку іграшкову крамницю чи подивіться кілька дитячих передач – і ви побачите, які важливі для західної культури олюднені тварини. Стюарт Літтл, Кролик Петрик, тигрячі костюми, маскаради – усе це ілюстрації того, що тваринна подоба й звірячі звички звільняють дітей від людського, допомагають стати швидшими, спритнішими, лютішими. Декому з дорослих теріантропічний психоз може дарувати схожу радість утечі за межі обтяжливого людського життя.

Наприкінці 80-х колектив массачусетських психіатрів опублікував статтю, де було описано 12 медичних випадків, із якими вони працювали впродовж 14 років клінічної практики в передмісті Бостона. Двоє пацієнтів були хворі на справжню лікантропію та стали вовками, ще двоє перетворилися на котів і двоє – на собак. Двох ідентифікувати було важко (один «дряпався, вив, ухав, шкрябався, тупотів і випорожнювався», другий – «дряпався, вив і гавкав»). З решти чотирьох один став тигром, один кролем, один птахом, а один, який завжди тримав мишей-піщанок, на піщанку й перетворився.

Шизофренічної більшості серед пацієнтів не було: у восьми був біполярний розлад, у двох – шизофренія, одному діагностували депресію, ще одному – межовий розлад особистості. «Лікантропія на прогноз не вплинула, – зауважують автори. – Марення про перевтілення на тварину зашкодили їм не більше, ніж усі інші марення». Найповнішу трансформацію спостерігали у 24-річного юнака, який після тривалого зловживання алкоголем узяв собі в голову, що він кіт у людському тілі. На час публікації матеріалу котяча сутність не покидала його вже 13 років.

«За словами пацієнта, він дізнався, що кіт, від родинного кота, який поступово навчив його “котячої мови”, – писали психіатри. – Юнак ходив на роботу, однак жив із котами, вступав із ними в статеві стосунки, полював і вчащав на котячі нічні посиденьки, віддаючи їм перевагу перед людськими». Надій на одужання було мало: його переконання витримало кілька курсів антидепресантів, антиконвульсантів, антипсихотиків і шість років психотерапії. «Найбільшим, але невзаємним його коханням була тигриця з міського зоопарку, – писалось у висновку. – Він сподівався колись її звільнити».