Юнас Берґлан - Внутрішня історія. Anus. Несподівані відкриття

Як же розв’язати ці проблеми? Просто: за допомогою мутацій. Це той спосіб, яким організм змінює системи. Саме завдяки мутаціям первинна одноотвірна система була поліпшена. Мутація – це зміна у гені. Новий ген надає нові властивості різним частинам організму.

Мутації відбуваються повсякчас, то роблячи нас слабкими й уразливими, то, навпаки, вдосконалюючи. Найвдаліші мутації травної системи (тобто ті, які полегшували процес споживання їжі та розмноження) успадковувалися, що зрештою й спричинило появу заднього проходу. Вихідний отвір, розташований далеко від ротової порожнини, є найкращою з відомих на сьогодні системою, що забезпечує клітини організму необхідним харчуванням.

Фу! Мутації, еволюція і все таке… Складно. І не надто захопливо, так?

Маємо чудове рішення. Можна просто сказати, що людину створив Бог, і відтоді ми ані на крихту не змінилися. Згідно з давніми письменами (Біблією, наприклад), Бог створив людину за своєю подобою, тобто досконалою. Це означає, що Господь, який уособлює досконалість, так само має задній отвір. Досить кумедна думка, якщо допустити її.

Кожен третій житель Америки вірить у те, що людину створив Бог і що ми відтоді зовсім не змінилися. Це з’ясувалося під час опитування американців щодо їхнього уявлення про створення людини. Сумнівно, що одним із запитань було: «Як ви гадаєте, чи Бог справляє велику нужду в туалеті?» Однак якщо людина вірить у розумний устрій світу і буквально тлумачить біблійні тексти, від такого сприйняття Бога нікуди не дітися.

А тепер перемотаємо час уперед, оминаючи нескінченну кількість мутацій, аж до сьогодення. Нині маємо досить ефективну систему споживання їжі. Вона настільки ефективна, що в нас виникла цілком нова проблема. Оскільки в сучасному суспільстві харчування стало доступнішим, ніж у попередні часи, чимало людей отримують надмір цього добра. Люди мають стільки їжі, що потерпають від надмірної ваги і часом помирають від хвороб способу життя.

Хотілося б нам, щоб еволюція і цю проблему здолала. Та, на жаль, еволюція надто повільна. У кращому випадку мають минути десятки мільйонів років, перш ніж природі вдасться змінити нас так, щоб ми могли напихатися картоплею фрі, при цьому не гладшаючи. І не лише еволюція є повільною. Ми, лікарі, перешкоджаємо їй виконувати свою роботу. Ми призначаємо ліки, що знижують холестерин, кров’яний тиск і цукор у крові, приміром. У результаті людина живе довше і розмножується, попри надмірне споживання їжі. То навіщо ж еволюції клопотатися і щось там налагоджувати, коли лікарі компенсують людські вади?

Через помилки в конструкції травна система адаптована до прийняття їжі не у всіх. На щастя, існує одна група лікарів, яка забезпечує швидку еволюцію частині населення, – хірурги. Та це, зрештою, тимчасова еволюція, позаяк хірургічне втручання може змінити лише тіло, а не спадковий матеріал.

Хірурги постійно змінюють людське тіло, поліпшуючи його. За роки вони запропонували чимало гарних ідей для залагодження проблеми з надмірною вагою. І якщо зараз хтось подумав: «А чому б тоді не зашити рота? Такий собі реверс у здобутках еволюції», – вам теж зарахуються бали. Це творчий підхід до справи, а творчість заслуговує на заохочення. Є один спосіб закрити рота – він називається «рот на замок». Люди з «ротом на замку» не можуть його повністю відкривати, а отже, не отримають достатньо їжі.

До речі, дехто таки бере і зашиває собі рота, але люди роблять це (ну практично завжди) з політичних причин. Оскільки ніхто не зашиває собі рота заради подолання ожиріння, робимо висновок: погана політика гірша за надмірну вагу.

Те, до чого ми, лікарі, дійшли і що сьогодні є доволі поширеним методом у Норвегії, – операції від ожиріння. Нам зменшують об’єм шлунка, щоби змусити менше їсти. Маємо доволі цікаву загальну картину. Людям живеться надто добре, а отже, еволюція перестаралася, виконуючи свою роботу. І нам тепер залишається мучитися, працюючи над тим, як знову зменшити ефективність своєї травної системи. А все через те, що анус ефективно розмістився задалеко від рота!

Ми знаємо, навіщо нам потрібні були дві дірки. Щоб зробити наш вид більш життєздатним. Проте вчені жони сперечаються про те, як саме ми отримали дві дірки. (Ми називаємо їх ученими жонами не тому, що вважаємо, ніби жінки значно схильніші до сварок, а тому, що саме жінки гарують на ниві науки в наші дні. Та ми аж ніяк не хотіли образити і чоловіків: ми досі залишаємося кращими там, де треба сильно вдарити, швидко пробігти чи підняти щось важке.)