Юнас Берґлан - Внутрішня історія. Anus. Несподівані відкриття

Чому в нас окремі рот і анус?

Справді, поміркуй над цим. Хіба не було би простіше, якби їжа та напої виходили з того самого місця, крізь яке зайшли? Легеням же вдається. Ми вдихаємо повітря, розподіляємо кисень по організму й видихаємо вуглекислий газ і воду. Чи дихальна система просто влаштована краще від травної? Чому твій задній прохід спеціалізується винятково на виведенні відходів? Суть технології у її багатофункціональності. То що, еволюція – технологічний розвиток самого тіла – забула створити багатофункціональний анус?

Перш ніж іще щось стверджувати, дуже важливо обміркувати це з точки зору еволюційної, а не суто практичної. Якби хтось насправді мав можливість обрати рот-анус (один отвір – дві функції), то лише абсолютна меншість зробила б це.

Це відведе нас від суті питання, та все ж маємо розв’язати важливу дилему. Якби в тебе була одна дірка, комбінований їсти-какати-пукати-оральний-секс-анальний-секс-орган, де ти хотів би його мати: зверху, де зараз вуста, чи внизу, де дірка в дупі?

Ми провели дослідження (розпитали кількох друзів), і більшість респондентів висловили бажання мати анус на місці, де зараз вуста. Проте це може створити певні проблеми у соціальному контексті. І хоча риммінг є відносно звичною практикою, це все ж не така буденна річ як поцілунок в уста. Тож можемо припустити, що дислокація рота й анусу в тому самому отворі стала б катастрофою для романтичних стосунків. Знову ж таки, це незручно з практичної точки зору: як підтримувати свіжість подиху, коли до звичної проблеми – неприємного запаху з рота – додасться ще й дух каналізації?

Якби ж усе було навпаки і рот з анусом розміщувалися на місці нинішнього заднього отвору, то проблема свіжості подиху була б успішно розв’язана. І страх як знадливо було б спостерігати за нанесенням жінками губної помади довкола анального отвору. А от що люди говорять, почути було б важкувато, зважаючи на традиційне розміщення вух на голові. А як незручно було би щоразу скидати спідні, аби закинути щось їстівне до дупи, коли зголоднів!

Мабуть, зробити цей вибір було б легше, якби ми спілкувалися з якимось видом черепах. Із так званою черепахою Фіцроя, приміром. У неї є рот, проте вона обирає анус для споживання їжі. А може, ця черепаха збагнула щось таке, що нам, людям, осягнути не до снаги?

Це складний вибір, але, на щастя, робити його нам не доведеться. Ми можемо лише порадіти і подякувати за дві окремі дірки з притаманними їм функціями, що їх нам подарували еволюційні процеси. Та все ж залишається відкритим питання: як це відбулося і чому це рішення найкраще?

Щоб відповісти на це запитання, відмотаємо назад кілька сотень мільйонів років. Повернімося до наших пращурів – у часи, коли ми існували у формі мікроорганізмів завбільшки в кілька міліметрів. У ту пору ми мали лише один отвір. Ми існували у формі маленьких мішечків, що звивалися в морських глибинах у пошуку поживи, яка проходила крізь єдиний отвір. Він же призначався й для відходів. І так нам добре жилося багато десятків мільйонів років.

Час минав, а жадібність нашого виду зростала. Усі боролися за те, щоб ухопити якомога більше поживи, з тим щоб, знову ж таки, розмножуватися. Найважливішим чинником, що спонукав до цього, була потреба наших клітин спожити якнайбільше за якнайкоротший час. Застаріла одноотвірна система багато в чому була неефективною. Зокрема їжа, що прямувала вниз, до шлунка, зіштовхувалася з тим, що рухалося вгору й назовні.

Це змушувало нас чекати, допоки ми викакаємо сніданок, перш ніж почати обідати. У такий спосіб як слід не прохарчуєшся. А як щодо кави на сніданок, після якої ви раптом відчуваєте потребу сходити «по великому»? Чи встиг би сніданок узагалі потрапити досередини і перетравитися, перш ніж вийде назовні вже спожита й перетравлена їжа?

Інша проблема комбінованого отвору полягала в тому, що він мав виконувати прямо протилежні функції – транспортувати речовини і вниз, і вгору. Це серйозні вимоги до одного органу. Якби отвір відповідав за транспортування речовин тільки в одному напрямку, він міг би виконувати й інші важливі функції, наприклад усмоктування поживних речовин із їжі… До того ж цей отвір був досить малим, а отже, пропускав лише невеликі шматочки.