Стурла Пилског - Зовнішня історія. Penis. Керівництво з експлуатації

Паралельно з кишками і міхурами тварин лляні кондоми відносно широко використовувались у вищих колах суспільства аж до XIX ст. Наступна епоха в історії кондома розпочалася 1839 року, коли Чарльз Ґуд’їр винайшов свій метод вулканізації. Цей процес робить гуму більш витривалою, що зрештою мало велике значення для виробництва шин. Однак і сексуальність теж мала неабияку користь із цього нового винаходу: 1855 року випустили перші гумові кондоми, які стали широкодоступними на ринку.

Шлях від гуми до латексу не був довгим – останній було представлено у 1920-х рр., тому він незабаром став матеріалом, якому віддали перевагу виробники і користувачі.

Кондом у своєму розвитку пройшов довгий і строкатий шлях, але сьогодні маємо ефективний засіб запобігання інфікуванню та протизаплідний засіб, до того ж настільки тонкий і гнучкий, що він практично невідчутний і непомітний, коли ви його надягнули.

Описи гонореї знаходимо ще в античні часи, у стародавніх єгиптян і китайців. Долучилися, звісно ж, і великі грецькі мислителі. Власне, від останніх бере початок сама назва. Оскільки характеристичними для хвороби є в’язкі виділення білого кольору, багато років уважали, що це витікає сперма. Тож назва складається із грецьких слів gonos (сперма) і rhoe (потік) і буквально означає «потік сперми».

Лише 1879 року причину хвороби було встановлено німецьким лікарем Альбертом Людвигом Сіґесмундом Нейссером, якому вдалося ізолювати бактерію-винуватицю. Із вдячності за це її було названо на честь відкривача Neisseria gonorrheae.

100 мільйонів людей у всьому світі щорічно заражаються гонореєю. У Норвегії ця хвороба була поширена до 1980-х рр., однак завдяки новим ефективним методам діагностики, лікування і відстежування інфекції кількість випадків зараження різко зменшилася. В останні роки спостерігалося повільне, однак видиме її зростання. Кількість нових випадків на рік наближається зараз до двох тисяч. Найбільше зростання спостерігається серед чоловіків, які мають секс із чоловіками (норвезькою sex med menn – MSM ), і на цю групу припадає близько тисячі нових випадків щорічно. Статистика показує також, що понад 60 % усіх інфікованих мешкають в Осло. Ну, і чверть заражаються за кордоном.

Гонорея значно активніше захворювання, ніж хламідіоз. Окрім характеристичних білих виділень, більшість інфікованих відчуває печіння під час сечовипускання. Серед чоловіків симптоми проявляються у понад 90 %, тоді як серед жінок до половини випадків безсимптомні.

Хвороба може мати серйозні наслідки для обох статей. Чоловіків нелікована інфекція може турбувати в окремих випадках до кінця життя, спричинюючи, наприклад, хронічне запалення простати, розвиток звужень просвіту сечівника і гострі сильні запалення придатка яєчка. Наслідки передачі хвороби жінці можуть бути ще серйознішими. Ця хвороба, як і хламідіоз, може спричиняти серйозні інфекції органів малого таза, які в гіршому випадку закінчуються безпліддям. Вірогідність цього в жінок, які не проходять лікування, становить 20 %.

Гонорея передається через прямий контакт зі слизовою оболонкою, зазвичай через статевий акт, вагінальний і анальний, або через оральний секс. Бактерія може збуджувати злісну інфекцію в горлі, яку неможливо відрізнити від більш звичних інфекцій верхніх дихальних шляхів.

На щастя, гонорею досить легко виявити простими тестами, і здебільшого лікування ефективне. Гострою проблемою у світі є те, що бактерія дуже вміло адаптується і швидко виробляє опірність до більшості антибіотиків різних видів. Це призвело до появи так званої супергонореї. Ця бактерія майже не піддається лікуванню, і щоб її позбутися, треба затратити неабиякі ресурси. Якщо зупинити поширення гонореї не вдасться, це може призвести до дуже серйозної ситуації для дуже багатьох людей, зокрема і в нашій країні. Та існує простий запобіжний засіб, який може застосовувати кожен з нас, і він зветься кондомом.

Сифіліс – класика серед венеричних захворювань. Він спонукав королів занедбувати свої країни, митців – накладати на себе руки, а босів мафії – впадати в дитинство. Великі особистості, такі як Іван Грозний, Поль Гоген та Аль Капоне, життя яких добігло кінця через сифіліс, – лише невелика частка в переліку історичних особистостей, яких спіткала така сама лиха доля. Хвороба також справила певний вплив на мистецтво, зокрема Рембрандт і Пікассо писали твори, у яких сифіліс посідає чільне місце. І наш Едвард Мунк теж змалював цю хворобу. Результатом відвідування ним сифілітичної лікарні в Парижі в 1890-х рр. стала картина «Спадок», яка показує жінку з маленькою дитиною на руках. Обоє страждають від сифілісу на пізній стадії. Картина яскраво показує, яких немилосердних руйнацій може завдавати дорослим і дітям ця хвороба.