Стурла Пилског - Зовнішня історія. Penis. Керівництво з експлуатації

Оргазм починається, коли головний мозок достатньо стимульований. Більшість із нас відчуває ніби потужний вибух, де все відбувається одночасно. Насправді сім’явиверження поділяється на дві фази.

Спершу настає фаза виведення сімені (або емісійна фаза), тоді м’язи довкола міхурового отвору скорочуються і перекривають протоку до міхура. Сперма завжди прямує шляхом найменшого опору, і якби міхур не був перекритий, вона прослизнула б туди. Таке перекриття запобігає також випусканню сечі разом зі спермою. Коли протока до міхура перекрита, з простати виливається рідина в сечівник, а з сім’яних канатиків вивергаються клітини сперми. І залишаються на місцях у товаристві секрету з сім’яних пухірців ( vesicula seminalis ).

Головний мозок частково контролює цю першу стадію оргазму, однак за подальшої стимуляції вона незабаром переходить у фазу, до перебігу якої мозок не долучається, – у фазу виверження сімені . Ця частина являє собою безпосереднє виверження сперми крізь отвір сечівника. Це відбувається завдяки ритмічному скороченню м’язів таза при тому, що ми вже не контролюємо цей процес. Звичайне сім’явиверження вкладається у 10–15 ритмічних скорочень. З усіх цих скорочень чоловік може фактично відчути лише окремі. На початку виділяється незначна кількість сперми або не виділяється взагалі – це настає уже під час другого або третього скорочення. Після цього слідують у середньому від п’яти до семи скорочень, коли сперма вивергається, і 4–5 «сухих» поривів.

Під час найінтенсивнішої частини виверження сперма виштовхується назовні зі швидкістю, що може досягати до 20 км/год. Було досліджено також, як далеко чоловіки спроможні випорскувати сім’я під час еякуляції. Американці Вільям Мастерс і Вірджинія Джонсон були піонерами в наукових дослідженнях про сексуальне здоров’я. 1970 року вони опублікували результати своєї праці, які показали, що сперма в середньому вивергається на 30–60 см уперед. Інший американський науковець, біолог Альфред Кінсі, описав випадки, коли чоловікам удавалося випорскувати сперму аж на 2,5 м. Сила і швидкість викидання сперми з пеніса жодним чином не впливає на ймовірність запліднення. Рух сперматозоїдів однак пригальмовує згусток слизу при вході в матку, крізь який вони змушені «пробиратися», перш ніж досягнуть яйцеклітини.

Численні історії про чоловіків, які одразу ж після статевого акту засинають, традиційно слугують ілюстраціями типової поведінки чоловіків, які «думають лише про себе». Проте нові знання до певної міри виправдовують нас.

Коли чоловік переживає оргазм, виділяється благословенна суміш гормонів і хімічних речовин, які впливають на головний мозок. Серед них пролактин – гормон, кількість якого зростає одразу ж після оргазму. Зазвичай високий рівень пролактину виробляється вночі, й очевидно, що ця речовина впливає на мозок, схиляючи людину до сну. Тварини, яким під час спеціального дослідження швидко вводили пролактин, ставали сонливими і засинали. Один із можливих механізмів цього явища – нейтралізація пролактином дофаміну, сигнальної речовини в мозку, завдяки якій ми почуваємося бадьорими. Рівень пролактину зростає після сексу і в жінок, але значно менше.

Дехто, можливо, заперечить: мовляв, вони не почуваються сонними після оргазму, досягнутого в результаті мастурбації. Це все ж не спростовує «пролактинової» теорії. Заміри показують, що під кінець статевого акту чоловік виділяє пролактину в чотири рази більше порівняно з мастурбуванням. Це, ймовірно, пояснюється як фізичними, так і психічними чинниками: статевий акт, по суті, дарує організму більше задоволення.

Тож коли наступного разу проміжок між оргазмом і сном виявиться достатньо коротким, майте на увазі, що для цього є природне пояснення. Та все ж варто постаратися встигнути поцілувати й обійняти жінку, перш ніж почнеш хропіти.

Центри головного мозку, які управляють бажаннями, допомагали людству проходити шлях до сьогодення. Ці зони розташовані в глибині головного мозку, і вони з нами із часів, коли ми почали розвиватися у ссавців.

Нашими найбільш основоположними функціями, такими як серцебиття і здатність дихати, управляє найстаріша частина, так званий рептильний мозок. Упродовж нашого розвитку і перетворення на ссавців, приматів, а згодом на людей сформувалася додаткова частина – те, що ми зараз називаємо корою головного мозку. Тут розташовані зони, які уможливлюють нашу здатність думати, говорити й усвідомлювати власне існування. Коротше кажучи, те, що робить нас людьми.